Цікавинки для кожної родинки

ДЛЯ  МАМ І ТАТ ПРО ЖИТТЯ МАЛЯТ

 

 

                                                                                                                                                 

 

 

ДИТЯЧІ  ЗАПОВІДІ  БАТЬКАМ

-Дорогі батьки, пам'ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва бути людиною.

-У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені: Що? Коли? Чому?- кожен із нас у ньому має робити.

-Мої ручки ще маленькі - не очікуйте від мене досконалості, коли я застилаю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.

-Мої почуття ще недозрілі - прошу, будьте чуйними до моїх потреб.

-Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене - лише мої вчинки.

 -Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

-Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

-Я вчусь у вас усього: слів, інтонацій голосу, манер. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, найкращого. Пам'ятайте що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному.

-Я хочу відчути вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

     Любі мої, я вас дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.

 ПОРАДИ  БАТЬКАМ

 

1. Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як всі.

2. Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.

3. Організуйте свій по бут так, щоб ніхто в сім*ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.

4. Не відгороджуйте дитину від обов’язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

5. Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

6. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

7. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

8. Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.  

 

 

 

Консультація для батьків

«Виховання любові до природи за творчою

спадщиною В.О.Сухомлинського»

    У дошкільному навчальному закладі, одним із завдань є виховання у дошкільників інтересу і любові до природи, бережливе й турботливе ставлення до рослин і тварин. Важлива передумова цього - засвоєння дітьми норм і правил поведінки стосовно об'єктів навколишнього середовища, вироблення у них умінь, необхідних для включення у природоохоронну діяльність.

   Природа є важливим засобом гармонійного всебічного розвитку дитини. Василь Сухомлинський зазначав, що «природа - величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу».

   Активне спілкування з природою народжує і зміцнює у дитини безцінну якість, властиву людській особистості - доброту. Але як перетворити природу у могутній засіб виховання гуманних почуттів? І чи зможе дошкільник засвоїти причинні зв'язки між явищами, зрозуміти залежність між природними об'єктами? Виявляється, може, і найпростіший шлях до цього - спостереження. Особливо подобається дітям спостерігати за тваринами. Тут дуже тонко зазначав В. О. Сухомлинський: треба розвивати в дитини дбайливе й турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але, захистивши яких, відчуєш себе добрим і сильним.

   Видатний педагог В. О. Сухомлинський говорив, що дитина - це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватись про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде - нехай про це потурбується хтось інший.

    У дитинстві формується людське коріння. Жодної людської риси природа не відшліфовує - вона тільки закладає, а відшліфовувати - батькам, педагогам, суспільству.

   Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніють та прозріють розумом і серцем, стануть справжніми людьми.

    В.Сухомлинський підкреслював, що природа - найкращий вихователь дитячої душі. Тому заняття «Школи радості» він проводив на зеленій траві під грушею, на шкільній садибі, в лісі, полі або на березі озера. Пізнавальна частина «уроків мислення серед природи» обов'язково чергувалася з грою. Їх мета - ознайомити дітей з навколишньою дійсністю, з явищами природи, тваринним і рослинним світом. Як відомо, в дошкільному віці переважає образне мислення, тому перед дітьми і відкриється прекрасний світ у живих барвах, яскравих та трепетних звуках, у казці та грі, у власній творчості, красі, що надихають дитячі серця, в прагненні робити людям добро.

   Природа забезпечує необхідні умови для вивчення властивостей предмета, оскільки надає можливість сприймати його на зір, дотик, слух. Експериментування з природним матеріалом - неодмінна умова розвитку чуттєвого досвіду, мислительної діяльності як основи творчої діяльності, конструювання . Світ природи у Василя Сухомлинського нерозривно з'єднаний із світом творчої дитячої праці.

    Природа є основним фактором існування людини, вона й людство невіддільні одне від одного, немає сумніву в тому, що виховання любові до природи треба починати з дошкільного віку. Саме в цей період дитина вперше знайомиться з природним довкіллям. Ще на руках у матері маля тягнеться до прекрасної квітки, до кішечки, до пташки. Воно з подивом дивиться на дорослого, очікуючи пояснень цим дивам природи.

   Поняття «природа» - містке і багатогранне. Без природи життя неможливе. Природа без людини обійтися може, а людина - ні. Це - аксіома. Виховання без природи теж немислиме. Це положення знайшло своє обґрунтування в науковій педагогіці, зокрема щодо її використання у вихованні дітей.

   У процесі формування усвідомленого дійсного уявлення дітей про природу провідна роль належить дорослим - батькам, вихователям, які виступають не лише як носії знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. Працюючи за В.Сухомлинським, педагоги, повинні вчити дітей любити природу, вчити жити за законами природи. Жоден з вихователів не в праві байдуже пройти мимо квітки, яка тільки-но зацвіла, повинен завжди звернути увагу дітей на те, що в цьому році чомусь дуже багато метеликів літають над клумбами і запитати у дітей: чому? Як ви гадаєте?, - а думок почують у відповідь безліч...

   В. Сухомлинський у своїй роботі часто проводив спостереження, коли природа ледь прокидалася. Тому дуже важливо зацікавити дітей зранку об'єктом спостереження, замилуватись ним. Бо тільки зацікавлення викликає допитливість, тільки милування породжує найдобріші почуття, бажання зберегти, допомогти, примножити. Хвилинки милування дають змогу закласти позитивний стан душі на весь день.

    Затрачена праця не примушує довго чекати. Образне бачення світу викликає у дітей бажання передавати почуття краси словом. А це і є метою навчально-виховної роботи: розвиток зв'язного мовлення та словесної творчості, збагачення словника дитини. У спадщині В. Сухомлинського актуально відображена проблема виховання дітей засобами живого слова. Він порівнював слово з найтоншим інструментом, яким педагог має торкатися сердець вихованців. Безпосередній контакт з довкіллям - найкращий шлях здобуття знань та виховання почуттів. Таке спілкування з природою примушує дитину думати, установлювати причинно-наслідкові зв'язки, здобувати реалістично-наукові знання. 

 

 

 Вплив ЗМІ на розвиток дитини - дошкільника

    Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а і дітей. Телевізор, комп'ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім'ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить,"не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження, дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп'ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зайняти його цікавою справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач і комп'ютерних іграх, це; може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров'я дитини (про порушення зору, осанки, дефіцит рухів сказано багато), але і для її психічного розвитку. Лікарі-гігієністи свідчать, що більшість дошкільнят дивляться телевізор без правильного вибору, від 40 хв. до 2 годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, перегляд телепередач щодня формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою не була б передача. Один із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп'ютерного» життя є відставання у розвитку дитини. В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне. Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення - це не повторення чужих слів та їх запам'ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи. Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати ЇЇ у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів. Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв. на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи у соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спостерігала на екрані, і починає діяти так само. Спостереження X. Хекхаузена довели, що діти, які в сім'ї часто зазнають насилля, улюбленими передачами обирають ті, в яких присутнє насилля, а улюбленими героями вважають найагресивніших. Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо. Однак, постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести дисгармонії мозкових ритмів, їх збою. Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач та комп'ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ. 

v Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами. Пам'ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим. Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп'ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп'ютера - не більше ніж 12 ХВИЛИН) для старших дошкільнят.

v Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію. Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео - і телепродукцію

v Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп'ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, відчуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.

v Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.

v Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.

    Таким чином, пам'ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, слід  пам'ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.

 

 

Заповіді батьківства

    Одвічне питання турбує не одне покоління батьків: як виховувати дитину? Що робити, аби вона виросла доброю людиною, розкрившись усіма своїми здібностями, аби змогла віддати людям те, з чим прийшла у світ?
   Чимало вчених у різний час обгрунтували своє бачення батьківської педагогіки. Світова психолого-педагогічна думка виробила ряд цінних настанов, які з урахуванням сучасного практичного досвіду лягли в освіту прийнятих у Міжнародний рік дитини десяти правил поведінки батьків, своєрідного кодексу любові, що його мають дотримуватися ті, кому Богом призначено плекати найдорожчий скарб - їхніх дітей.

1.Люби свою дитину!

   Радій її присутності біля тебе, приймай її такою, якою вона є, бо то твій паросток, твоє творіння. Не ображай і не принижуй її, не розжитуй її віри в себе, не завдай болю несправедливою покарою, не відмовляй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2.Оберігай своє дитя!

   Захищай дитину від фізичних та душевних небезпек, навіть, якщо доведеться жертвувати власними інтересами й ризикувати своїм життям. Не зважай ні на що, коли йдеться про твоє дитя, про твою дитину квітку, яку можуть знівечити.

3.Будь добрим прикладом для своєї дитини!

   Прищеплюй до духовних вартостей свого народу і сам живи, дотримуючись його традицій. Стався до дитини з великою відповідальністю, їй потрібне таке домашнє вогнище, де сім'я дружна, де шанують і люблять людей похилого віку, де підтримують тісні та щирі зв'язки з усім родом та друзями. Вона має жити у такій родині, де панує чесність, справедливість, скромність, гармонія у всьому.

4.Грай зі своєю дитиною!

   Віддай дитині стільки часу, скільки необхідно для її розвитку. Менше зважай на свої власні інтереси, бо інтереси дитини - водночас і твої. Багато розмовляй з нею, не відвертайся, коли вона щось говорить: може саме в ту мить дитина звіряється тобі найбільшими таємницями свого життя. Грай з нею так, як їй подобається, приймай серйозно її гру, світ її уяви. 

5.Працюй зі своєю дитиною!

Допомагай дитині, коли вона намагається взяти участь у якійсь справі. Коли підросте, потроху залучайте до праці з людьми і для людей. На дозвіллі, під час канікул, не бідкайся, що вона втомиться від роботи, бо для неї праця з дорослими -  то погляд у майбутнє.

  6. Дозволь дитині набувати життєвого досвіду, нехай навіть не безболісного, але самостійного!

   Дитина визнає лише такі враження, які пережила самостійно, а твій власний життєвий досвід (хоч як тобі прикро) часто-густо не важить для неї нічого. Тож дай їй змогу самій "збирати свою скриню", навіть якщо тут існує певний ризик. Надмірна опіка й тепличні умови життя можуть викликати соціального інваліда.

7.Покажи дитині можливості і межі людської волі!

   Розкрий перед дитиною чудові можливості розвитку й самоутвердження людської особистості відповідно до її особливостей та обдарованості. Водночас показуй на прикладах, що кожен має визнавати норми співжиття і дотримуватися їх у родині, в колективі, у суспільстві.

8.Привчай дитину бути слухняною!

   Стеж за поведінкою дитини і спрямовуй її так, щоб учинене нею не завдавало шкоди ані її самій, ані будь-кому. Не обминай моментів, коли вона не гарно поводиться у твоїй присутності, зауваж і поясни, чому треба чинити саме так, а не інакше, для неї це буде наукою. Винагороджуй за додержання установлених правил, однак у разі нагальної потреби наполягай на шануванні їх за допомогою розумного покарання. 

9.Чекай від дитини лише таких думок та оцінок,

на які вона здатна на даному етапі свого розвитку

і які може підказати її власний досвід!

    Мине багато часу, доки дитина навчиться орієнтуватись у складному світі, що оточує її. Допомагай її, скільки зможеш, і вимагай від неї власної думки чи самостійного висновку тільки з урахуванням реалій її вікового розвитку і вже набутого досвіду.

10.Давай дитині змогу набувати такі враження,

які полишатимуть вартісні спогади!

   Дитина, як і дорослий, "живиться" різними враженнями, які знайомлять її з довкіллям і життям інших людей. Дбай про те, щоб вона бачила, чула, відчувала, якомога більше цікавого для себе, щоб збагачувалася корисними знаннями і добрими почуттями.

                                                                                                                                                           

Ваша дитина йде до школи

   Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його  перший соціальний конфлікт.

   Не  менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.

   А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.

   Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради  слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.

   Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:

   - зміна  розпорядку сну та харчування;

   - зміна  повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого  проміжку часу, ніж у дитячому садочку;

  - збільшення часу, який доведеться  проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);

  - зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення  індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;

 - необхідність повного самообслуговування під час  одягання і роздягання,  вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;

- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;

 - необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;

 - колектив із 25-30 одноліток;  необхідність встановлення контактів  з ними;

 - можливі  невдачі  в діяльності;

 - збільшення обсягу емоційного навантаження.

   Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною  соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.

   Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді - до півроку.

   Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.

   Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.

   Головне,  що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як  чергову гру, яка може виявитися зовсім  не такою привабливою, якщо  не  перетвориться  з часом на навчальну співпрацю з вчителем і  однолітками.

   Ставлення дитини  до школи  формується ще до того, як вона  до неї піде. І тут важливу  роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині  зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і  цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити  інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.

   Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш  відповідати?» тощо.

   Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження  і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб  здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна  зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.

   Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.

   Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому,  що вона зможе все, якщо буде старанно  ставитися до навчання.

   Нині школа розв'язує складні завдання  навчання і виховання підростаючого покоління.

   Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.

   У психолого-педагогічних дослідженнях  розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.

   До загальної готовності належить фізична, особистісна  (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної - підготовку до засвоєння предметів  курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.

   У визначенні  готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно  враховувати той рівень морфологічного і  функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров'я.

   Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра -  сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:

-  наявність чітко визначених уявлень про  школу і  форми шкільної поведінки;                                 

  - зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;

  - наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує  шкільну позицію.

   Виховання позитивного ставлення до школи у дітей  буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:

  - використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і  методів роботи щодо ознайомлення дітей зі  школою і виховання позитивного ставлення до неї;

  - створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;

  - розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи  з дітьми;

  - педагогічна освіта  батьків із питань готовності до шкільного навчання;

  - здійснення зв'язку дошкільного навчального закладу зі школою.

    Вже на урочистій лінійці першого вересня  стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи  вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку.

    Шкільне  життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів та однокласників.

 

                                                                                                                                                           

 


1
2
3
4