ВУЗ ШАГ
www.radiobells.com #radiobells_script_hash
Слушать онлайн радио

Обласна проблема

 

Програма

обласного науково-методичного проекту

«Освітні стратегії соціалізації особистості громадянського суспільства»

Демократичні перетворення в Україні обумовили глобальні зміни у філософії освіти, визначенні її мети, завдань, методів діяльності. Сьогодні завдання навчальних закладів – виховання громадянина з високим рівнем громадянської свідомості, патріотизму, активності, поваги до прав і свобод демократичного суспільства.

      Сучасна демократія вимагає від людини готовності і здатності до активної участі у справах суспільства і держави на основі глибокого усві­домлення своїх прав і обов'язків, себе як повноправного члена соціальної спільноти, громадянина своєї країни.

      Ці пріоритети передбачають орієнтацію на відродження національної гідності, патріотизму й громадянської зрілості особистості, що включає освіченість на рівні кращих світових зразків, гуманізм, духовність, діловитість; активну позицію кожної людини, зокрема, її самореалізацію у матеріальній і духовній сферах суспільного життя, дотримання  конституційних норм тощо .

       ''Метою освіти, - зазначено у Законі України «'Про освіту», - є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору...''

      Такі глобальні завдання вирішуються у процесі соціалізації через засвоєння людиною особистісних цінностей, соціальних норм та  моделей поведінки.

        Цей складний та багатофакторний процес досліджувати та аналізували  такі відомі вітчизняні і закордонні вчені як  А.Адлер, І.Д.Бех,  М.Р.Бітянова, А.А.Бодалев, Л.І.Божович, Д.Джеймс, М.І.Монахов, Л.В.Сохань, О.В.Сухомлинська,  М.М.Рубінштейн,  К.Роджерс,  Й.Г.Фіхте.

        У запропонованому проекті термін «соціалізація» визначається як накопичення людиною соціального досвіду та відтворення його у власній життєдіяльності. Процес соціалізації характеризується такими ознаками як періодичність та динамічність протікання. Найбільш важливим  періодом соціалізації є дошкільний та шкільний вік, коли дитина не лише набуває знання, формує власний світогляд,  але і отримує навички самоконтролю, взаємодії з колективом, уміння вирішувати складні життєві ситуації. Саме у навчально-виховному процесі відбувається розвиток усіх складових самовдосконалення особистості, у першу чергу потреби у самоствердженні та  самореалізації, що є невід’ємною частиною соціального становлення сучасної людини. 

Складовими процесу соціалізації є:

1. Підготовка до суспільного життя: формування та засвоювання навичок демократичної культури, виконання громадянських обов’язків, взяття відповідальності за себе, родину, суспільство.

2. Оволодіння загальнолюдською і національною культурою: формування цілісного світогляду, опанування таких соціальних навичок, як моральне ставлення до людей, терпимість щодо соціальних, національних, етнічних, релігійних, статевих розбіжностей, шанування прав та свобод людини, навичок співробітництва, позитивного розв’язання конфліктів, підтримки загальної безпеки.

3. Соціально-політична адаптація: розвиток навичок спілкування, культури комунікацій, самопізнання, самооцінки, самовизначення; адекватної оцінки світу, політичної ситуації, власної позиції тощо.

4. Соціально-професійна орієнтація:  усвідомлений вибір життєвих стратегій, реалізація прав і можливостей шляхом самовиховання, самовизначення, самооцінки інтересів, здібностей, нахилів, мотивації майбутнього соціального і професійного розвитку.

У цілому, концепція проекту відповідає  основним документам, що забезпечують діяльність освітньої галузі: Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини, Національна доктрина розвитку освіти України, Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», державні документи щодо реформування сучасної освіти.

   Головна мета проекту:  визначення освітніх стратегій соціалізації особистості,  розробка показників соціального розвитку учнів різних вікових груп, удосконалення системи психолого-педагогічного супроводу  як важливого чинника процесу соціалізації.

Основні завдання проекту:

1.        Аналіз наукової літератури з проблеми, визначення освітніх стратегій соціалізації особистості у навчально-виховному процесі.

2.        Відбір пакету методів та  методик діагностики  соціального портрету учнів різних вікових груп.

3.        Створення «банку інформації»  відповідно до теми та завдань дослідження.

4.        Запровадження гнучкої системи організації навчального процесу, що відповідає сучасним  тенденціям розвитку освітньої галузі та науково обґрунтованим  концепціям соціалізації особистості демократичного суспільства.

5.        Розробка та впровадження моделей розвивального освітнього середовища, що сприяє процесу соціалізації та формуванню громадської активності учнів.

6.        Підготовка педагогів області до запровадження основних ідей проекту через удосконалення системи курсової підготовки  та  активізацію  методичної роботи  у  регіоні.

7.        Розробка рекомендацій, спрямованих на самоосвіту, створення можливостей для особистісного та професійного зростання педагогічних працівників   у процесі роботи над проектом.

            У процесі розробки проекту було висунуто припущення, що ефективність соціалізації учнів у навчально-виховній діяльності освітнього закладу може зростати за умов:

1.     педагогізації середовища, взаємодії з громадськістю, створення позитивного іміджа освіти, навчального закладу, конкретного педагога;

2.    підвищення рівня психолого-педагогічної культури учасників освітнього процесу, забезпечення психолого-педагогічного супроводу соціалізації учнів різного віку;

3.    створення розвивального освітнього простору навчального закладу з метою врахування індивідуальних особливостей та можливостей самоактуалізації та самореалізації учнів;

4.    використання інноваційних освітніх технологій для формування цілісного світогляду, соціальної компетентності та громадської активності учнів;

5.    впровадження нових методів  контролю знань та оцінювання з метою формування навичок рефлексії та розвитку оцінної складової самосвідомості учнів;

6.    розширення рольового простору кожної дитини за рахунок її включення у систему суспільно корисних справ, шкільного самоврядування, педагогічно вмотивованих доручень;

7.    актуалізацію підготовки учнів до свідомого вибору життєвих перспектив та  майбутньої професії;

8.    використання методів педагогічної корекції для вирішення актуальних проблем виховання та реалізації індивідуального підходу до учнів;

9.    гуманізації міжособистісних стосунків, створення позитивного мікроклімату у дитячих колективах;

10.       аналізу, узагальнення та впровадження педагогічного досвіду, накопиченого у процесі роботи над проектом.

Учасники проекту: кафедри, відділи, лабораторії ДОІППО, методичні служби регіону, освітні заклади різних типів.

Рівні участі у проекті:

1.        Науково-теоретичний  - кафедри ДОІППО, наукові установи України, залучені  для консультацій та розробки  науково-методичних матеріалів.

2.        Науково-методичний  -  методичні служби всіх рівнів.

3.        Експериментальний  -  навчальні заклади, що проводять науково-експериментальну роботу та апробацію нових навчальних матеріалів та технологій.

4.        Загальний  -  освітні заклади усіх типів та рівнів. 

Основні пріоритети проекту

1.                  Визначення показників, що характеризують соціальний розвиток особистості на різних вікових етапах.

2.                   Розробка пакету діагностичних матеріалів для дослідження процесу соціалізації учнів.

3.                  Моніторинг якості навчання та  соціальної компетентності  школярів.

4.                  Запровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості, визначених у процесі роботи над проектом.

5.                  Використання інноваційних технологій навчання з метою стимулювання  самоосвіти, самовдосконалення  та посилення соціальної компетентності  учнів.

6.                  Впровадження інформаційних технологій, активізація дослідницької діяльності школярів.

7.                  Формування позитивної мотивації навчання та вибору майбутньої професії.

8.                  Допомога учням в оволодінні стратегією життєвого проектування та самореалізації особистості.

9.                  Зміцнення фізичного, психічного та психологічного здоров’я молоді,  запровадження  здоров’язберігаючих  технологій освітнього процесу.

10.               Підготовка педагогічних кадрів до використання інноваційних освітніх технологій та реалізації завдань проекту.

Методи дослідження. Науковий аналіз філософської та психолого-педагогічної  літератури, спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз педагогічного досвіду колективів навчальних закладів та окремих вчителів та вихователів ДНЗ.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці моделей соціалізації особистості на рівні  регіональної освіти та конкретного навчального закладу,  визначенні педагогічних стратегій, що сприяють ефективності процесу соціалізації учнів різних вікових груп, науковому обґрунтуванні шляхів реалізації проблеми, забезпеченні експертизи отриманих результатів.

Практична значимість роботи над проблемою пов’язана з можливістю залучення до дослідницької діяльності широкого кола педагогічних працівників та накопичення досвіду використання ефективних педагогічних стратегій соціалізації учнів.

Етапи роботи над проблемою.

Підготовчий. Конкретизація проблеми на рівні  регіонів та окремих педагогічних колективів, планування роботи творчих груп, створення «банку інформації» з питань соціалізації, розвитку соціальних компетенцій учнів, визначення основних показників для системного відстеження, діагностика рівня готовності педагогічних колективів до роботи над проблемою, організація роботи психолого-педагогічних семінарів з проблеми соціалізації учнівської молоді. (Додаток № 2)

Організаційно-моделюючий. Наукове обґрунтування стратегій соціалізації учнів різного віку, розробка відповідних проектів на  рівні конкретних освітніх установ, координація діяльності методичних служб різних рівнів в забезпеченні умов для підвищення творчої активності педагогічних кадрів.

Практичний. Розробка та апробація системи діяльності навчального закладу, або вчителя,  вихователя, спрямованої на розвиток  соціальних компетенцій особистості, масове запровадження новітніх педагогічних стратегій та конкретних технологій соціалізації, накопичення досвіду управління інноваційними процесами в освітній діяльності.

Коригуючий. Аналіз та корекція накопиченого педагогічного досвіду, визначення його основних ідей для широкого запровадження, аналіз матеріалів попередніх зрізів діагностики рівня розвитку соціальних компетенцій учнів та їх навчальних досягнень. Вивчення та експертна оцінка накопиченого педагогічного досвіду (при визначенні ефективності досвіду доцільно використовувати  науково обґрунтовані критерії: актуальність, оригінальність, новизна, стабільність, збалансованість і комплексність результатів, раціональність витрат часу, зусиль, засобів, відповідність реальним можливостям основної маси вчителів і матеріальної бази).

Підсумковий. Узагальнення перспективного педагогічного досвіду, підведення підсумків роботи педагогічних колективів з проблеми соціалізації учнів, підготовка матеріалів для публікації, науковий аналіз матеріалів моніторингу, підготовка підсумкових  наукових конференцій, обмін досвідом між регіонами області.

Очікувані позитивні результати

На рівні регіональної системи освіти: активізація творчої активності педагогічних кадрів, підвищення рівня психолого-педагогічної культури та фахової майстерності педагогів, запровадження педагогічних стратегій та  інноваційних навчально-виховних технологій, спрямованих на розвиток соціальної компетентності учасників педагогічного процесу, зростання якості освіти та виховання, вдосконалення системи психолого-педагогічного супроводу розвитку особистості школярів, що забезпечує максимально сприятливі умови  для задоволення освітніх потреб, розвитку самосвідомості, самореалізації кожної дитини у творчому середовищі, збільшення кількості випускників, що обрали професію, яка в найбільшій мірі відповідає їхнім здібностям та потребам суспільства, конкретного регіону тощо.

На рівні особистості фахівця. Усвідомлення пріоритетів  освіти, спрямованої на комплексне впровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості, впровадження інноваційних педагогічних технологій розвитку соціальних компетенцій учнів, зростання прагнення до самовдосконалення, самоосвіти та самореалізації, включення в систему науково-дослідної роботи, накопичення передового педагогічного досвіду, який може бути запровадженим у масову практику.

На рівні особистості учня   Активізація механізмів соціалізації та адаптації, формування позитивного образу-Я, залучення до системи  діяльності, що стимулює розвиток громадянської активності та зростання рівня життєвої компетентності  учнів. 

Науково-теоретичне забезпечення

1.      На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначення основних показників соціальної компетентності, уточнення та конкретизація їх для учнів різного віку, розробка педагогічних стратегій соціалізації особистості в умовах модернізації освіти.

2.      Розробка тематики  психолого-педагогічного семінару з проблеми соціалізації особистості демократичного суспільства. (Додаток № 3)

3.      Розробка питань для обговорення на педагогічних радах навчальних закладів. (Додаток № 2)

4.      Розробка спецкурсу для слухачів «Освітні стратегії соціалізації особистості демократичного суспільства»».

5.      Підготовка рекомендацій щодо використання форм, методів, технологій соціалізації учнів.

Науково-методичне забезпечення

1.             Організація роботи проблемного психолого-педагогічного семінару «Освітні стратегії соціалізації особистості демократичного суспільства». (Додаток № 3)

2.             Включення у план курсової підготовки  лекцій та спецкурсів  відповідної тематики.

3.             Розробка рекомендацій щодо організації роботи над проектом на кожному з етапів.

4.             Розробка критеріїв соціальної компетентності та громадської активності учнів різного віку.

5.             Проведення науково-практичних конференцій, проблемних семінарів, педагогічних читань з проблем розвитку креативності учасників педагогічного процесу.

6.             Вивчення та узагальнення досвіду роботи над проектом.

Діагностичне забезпечення

1.    Розробка  програми  комплексного моніторингу соціальної компетентності школярів для створення банку інформації, аналізу та розробки науково обґрунтованих рекомендацій..

2.    Запровадження  загального  моніторингу впровадження проекту «Освітні стратегії соціалізації особистості демократичного суспільства», розробка програм розвиваючої та корекційної  роботи з учнями та дитячими колективами.

3.    Діагностика  розвитку соціальної компетентності учнів різних вікових груп  на основі визначених показників системного дослідження з використанням комплексу надійних валідних методик, що відповідають нормативним вимогам,  порівняння узагальнених даних  на кожному з етапів реалізації проекту.

4.    Щорічна діагностика динаміки розвитку  професійної компетентності педагогічних працівників і колективів в умовах  роботи над проектом.

Видавнича діяльність

1.        Висвітлення питань роботи над проектом в обласних  педагогічних виданнях  «Джерело», «Нива знань», фахових педагогічних видання Всеукраїнського рівня.

2.        Підготовка науково-методичних та практичних матеріалів:

-  збірка  «Соціалізація особистості у сучасній освіті»;

-  статті з питань розвитку соціальної компетентності та громадської активності учнів;

-  методичні рекомендації щодо впровадження педагогічних стратегій соціалізації особистості у процесі викладання конкретних дисциплін та позакласній роботі навчального закладу,

-  монографії.

 

 

ЕТАПИ РОБОТИ

 НАД  ОБЛАСНИМ ПРОЕКТОМ

«ОСВІТНІ СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»

 

 

ЕТАП

 

 

ЗМІСТ    РОБОТИ

 

 

ТЕРМІН

 

ПРОГНОЗОВАНІ   РЕЗУЛЬТАТИ

Підготовчий

Конкретизація проблеми на рівні міста та колективів навчальних закладів міста.

Планування роботи творчих груп.

Створення «банку інформації» з питань соціалізації, розвитку соціальних компетенцій учнів, визначення основних показників для системного відстеження.

Діагностика рівня готовності педагогічних колективів до роботи над проблемою.

Організація роботи психолого-педагогічних семінарів з проблеми соціалізації учнівської молоді.

2015-2016

Виявлення проблеми. Обгрунтування її актуальності.

Планування роботи всіх підрозділів.

Створення «банку інформації» з проблемних питань.

Організаційно-моделюючий

Наукове  обгрунтування стратегій соціалізації учнів різного віку.

Розробка проектів на рівні конкретних освітніх установ.

Координація діяльності методичних служб в забезпеченні умов для підвищення творчої активності педагогічних кадрів.

2016-2017

Накопичення теоретичного матеріалу.

Практичний

Розробка та апробація системи діяльності навчальних закладів, вчителів, вихователів, спрямованої на розвиток соціальних компетенцій особистості.

Масове запровадження новітніх педагогічних стратегій та конкретних технологій соціалізації.

Накопичення досвіду управління інноваційними процесами в освітній діяльності.

2017-2018

Удосконалення освітнього процесу, формування ППД в рамках міста (навчальних закладів).

Коригуючий

Аналіз та корекція накопиченого педагогічного досвіду, визначення його основних ідей для широкого запровадження.

Аналіз матеріалів попередніх зрізів діагностики рівня розвитку соціальних компетенцій учнів та їх навчальних досягнень.

Вивчення та експертна оцінка накопиченого педагогічного досвіду (при визначенні ефективності досвіду доцільно використовувати  науково обґрунтовані критерії: актуальність, оригінальність, новизна, стабільність, збалансованість і комплексність результатів, раціональність витрат часу, зусиль, засобів, відповідність реальним можливостям основної маси вчителів і матеріальної бази).

 

2018-2019

Систематизація накопиченого матеріалу.

Підсумковий

Узагальнення перспективного педагогічного досвіду.

Підведення підсумків роботи педагогічних колективів з проблеми соціалізації учнів.

Підготовка матеріалів для публікації.

Науковий аналіз матеріалів моніторингу.

Підготовка підсумкових конференцій, обмін досвідом між закладами міста.

 

2019-2020

Вироблення рекомендацій, визначення напрямків роботи та майбутніх перспектив

 

 

 

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ПИТАНЬ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

 

Лист МОН "Про методичні рекомендації з патріотичного виховання" № 1/9-614 від 27.11.2014

 

Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 «Про День Гідності та Свободи»;

Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 «Про День Соборності України»;

Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 «Про День захисника України»;

Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212;

Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року № 948;

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009-2015 роки»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 «Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини»;

Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 «Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти»;

Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 №3754/981/538/49;

наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 «Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді»;

наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000№439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України»;

лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412 «Про проведення Уроків мужності»;

лист Міністерства освіти і науки України від 25.07.2014 № 1/9-376 «Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році»;

лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.08.2012 № 1/9-557 «Про методичні рекомендації з громадянської освіти та виховання у навчальних закладах у 2012/2013 навчальному році»

лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12 №1/9-530 «Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи».

 

Робота педагогічного колективу над науково - методичною проблемою

 

Досягнення психолого – педагогічноі науки можуть бути запроваджені в практику роботи вчителя різними шляхами. Основні з них такі:

Наука    вчитель (потрібен дуже високий рівень психолого –педагогічноі культури учителя – практика та тісний зв’язок з науково – дослідними установами)

Наука   методична розробка   вчитель  (потрібна системна робота методичних служб)

Наука    курсова підготовка   -   вчитель  ( курсова підготовка здійснюється тільки один раз на п’ять років )

Робота педагогічного колективу над науково- методичною проблемою може стати важливою формою запровадження психолого – педагогічноі науки в практичну діяльність. При цьому створюються умови для системноі діяльності всіх учителів школи, виникає передовий педагогічний досвід, побудований на сучасних наукових ідеях, утворюється колектив однодумців.

Критеріі вибору проблеми:

·        Рівень готовності педагогічного колективу;

·        Наявність позитивноі мотиваціі основноі маси педагогів, і, в першу чергу, админістраціі закладу;

·        Можливість отримати наукову допомогу та підтримку, наукове керівництво та консультування;

·        Потреби, пов’язані з практичною діяльністю школи, зокрема організацією навчально – виховного процесу.

·        Наявність певноі матеріальноі бази, потрібноі для реалізаціі нових ідей.

Алгоритм роботи над проблемою.

Перший етап  - підготовчий – включає планування роботи, поглиблену діагностику,  створення банку інформаціі, розгортання роботи творчіх груп, організацію психолого – педагогічних семінарів, лекторіів, зустрічей з науковцями, тощо.

Другий етап – практичний – передбачає застосування нових педагогічних технологій, створення передового досвіду та його корекцію, висвітлення основних ідей через практичні форми роботи  ( віткриті уроки, тврчі звіти,  як окремих вчителів, так і творчих груп та колективів, публікаціі, підготовку дисертаційних досліджень, тощо )

На третьому, завершальному, етапі потрібно  визначити наскільки ефективною була робота над проблемою, які результати отримані, які питання залишилися невирішеними. В процесі аналізу можна керуватися наступними критеріями:

·               Підвищення рівня психолого – педагогічноі культури, розширення знань вчителів з проблеми, над якою працював навчальний заклад. Для вивчення цього питання можливо провести анкетування, співбесіди, круглі столи, тощо.

·               Підвищення рівня творчоі активності педагогічних кадрів. Збільшення кількості шкільних працівників,які виявляють творчу активність та ініциативу, стабільний інтерес до актуальних проблем психолого – педагогічноі науки, займаються науково – дослідною та експериментальною роботою.

·               Позитивні зміни в практичній діяльності виявляються в активному застосуванні досягнень науки, передового досвіду,удосконаленні форм і методів виховноі роботи, розвитку уміння самостійно аналізувати власну діяльність.

·               Створення цілісноі системи психолого – педагогічного супроводу розвитку особистості школярів, що забезпечує  максимально сприятливі умови для задоволення освітніх потреб, розвитку самосвідомості, самореалізаціі кожноі дитини в творчому середовищі.

·               Позитивні тенденціі в розвитку особистості учнів можуть бути виявлені  через поглиблену діагностику, аналіз та порівняння результатів з попереднім періодом.

·               Поглиблення знань школярів, розвиток іх життєвоі компетентності виявляється в результатах навчально – виховного процесу, збільшенню кількості випускників школи, що обрали професію, яка в найбільшій мірі відповідає іхнім здібностям та потребам суспільства, конкретного регіону, тощо.

·               Виникненя передового педагогічного досвіду, який може бути запровадженим в масову практику.

При вивченні  творчого досвіду доцільно  використовувати наступні параметри

·      Актуальність – відповідність досвіду основним пріоритетам, визначеним у роботі над проблемою.

·       Оригінальність, новизна – наявність у практиці роботи    даного педагога, керівника навчального закладу, педагогічного колективу форм і методів, що не використовувались у масовій практиці.

·       Стабільність результатів – досвід характеризується стабільністю високоефективних результатів навчально- виховноі роботи.

·       Збалансованість і комплексність результатів допамагють оцінити значення досвіду у цілісній системі педагогічних впливів.

·       Раціональність витрат часу, зусиль, засобів – дуже важливий параметр з  погляду запобігання переваантаженості вчителів та учнів, зюереження іхнього психічного здоров’я.

·       Відповідність реальним можливостям основноі маси вчителів та матеріальноі бази школи. Цей критерій набуває особливого значення з точки зору розповсюдження і впровадження передового досвіду.

Завершальними організаційними формами роботи над проблемою можуть стати творчі звіти, науково – практичні конференціі , шкільні педагогічнівиставки, тощо. Результати роботи  мають бути висвітлені на сторінках педагогчноі преси, використані в дисертаційних дослідженнях, посібниках, рекомендаціях.

 

Креативна інноваційна особистість – мета освіти ХХI століття

Ми живемо у динамічному світі, що дуже швидко змінюється. Ці зміни стосуються усіх сфер нашого буття: техніки, що нас оточує, політики, яку проводять світові держави, цінностей, на які орієнтуються люди. Наше життя стало безперервним процесом адаптації, і саме від адаптаційного потенціалу особистості у значній мірі залежать її успіх та  можливості самореалізації.

Сьогодні дитині потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності, сформованість таких особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та  уподобань, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою  у власних силах людиною.

Таким чином,  зміни у суспільному житті і свідомості вимагають від нас, педагогів, визначити нову мету навчання та виховання – розвиток інноваційної особистості, здатної до життєтворчості та самореалізації у нових соціальних умовах незалежної України.

       Аналіз наукової літератури з означеної проблеми дає змогу виділити, як основні риси адаптованої, інноваційної особистості, так і певні стратегії їх формування та розвитку. Це, в першу чергу: відкритість новому досвіду.     Безперечно, в умовах, коли швидко змінюється світ, людина також  повинна постійно бути готовою до оновлення, накопичення нового соціального та життєвого досвіду, що має сприяти самореалізації. Це стосується  усіх сфер життя: професійного, політичного, особистого, адже у сучасному світі люди часто змінюють професію, сферу діяльності, місце проживання тощо. Важливим чинником адаптації та успішності при цьому виступає  уміння особистості відігравати різні соціальні ролі. Ці ролі можуть бути формальними і неформальними, пов’язаними з виробничими, сімейними, суспільними, політичними, дружніми стосунками, проте,  успішність у кожній з них є запорукою загальної успішності та задоволеності людини власним життям. Таким чином, система виховання сьогодні повинна у повній мірі задовольнити потребу учня у розвитку соціальної активності, у засвоєнні нових соціальних ролей. Тоді особистість буде відкритою до нового досвіду, адаптованою до вимог і умов життя у динамічному  сучасному суспільстві.

     Педагогічною стратегією, що забезпечує формування такої риси особистості  є постійне розширення рольового простору кожного учня, включення його в різноманітні види діяльності, що створює можливості для творчої самореалізації та накопичення досвіду соціальних стосунків.

Педагогічні технології, що використовуються у сучасній освіті, створюють сприятливі умови для вирішення даного питання: інтерактивні техніки розвивають комунікативні навички та активність, проектні технології у навчанні створюють можливості для самостійних досліджень, тренінги допомагають опанувати нові соціальні ролі та отримати можливість експериментувати у сфері спілкування, проекти у виховній роботі – обрати вид діяльності відповідно до власних нахилів та уподобань.

    Важливою рисою інноваційної особистості є внутрішня свобода. Для її становлення потрібно постійно створювати для учнів ситуації вибору, як в навчальній, так і в позакласній діяльності. Ситуація вибору стимулює пізнавальний інтерес, відчуття відповідальності та власної гідності. Вибір учнями напрямків та завдань для самостійної роботи, гнучка система організації навчально-виховного процесу з урахуванням здібностей, нахилів, побажань учнів і їх батьків, можливість реалізувати себе в обраних видах діяльності   є  головною умовою формування внутрішньої свободи та відповідальності особистості.

    Напруженість та зростання темпу життя часто призводять до перевантаження, виснаження людини. Саме тому особливого значення набуває така риса як емоційна стабільність та стресостійкість. Головною стратегією формування цієї важливої якості сучасної особистості є розвиток емоційного інтелекту, вміння керувати власними емоціями та протистояти стресам. Що ж необхідно для емоційної саморегуляції? Розуміння   особливостей цієї сфери, вміння здійснювати емоційний обмін під час спілкування,  відчувати почуття інших, допомагати їм та самому собі у складних, емоційно напружених ситуаціях. Проблема становлення емоційної культури особистості, розвиток емпатії  є на сьогодні одним з найбільш важливих завдань будь-якого вчителя, і, в першу чергу класного керівника, як головного вихователя и наставника учня. Проте, у процесі психолого-педагогічного супроводу розвитку особистості дитини є ще один не менш актуальний напрямок: психологічна допомога у травмуючих ситуаціях, стресах.  Стреси можуть бути пов’язані з різними причинами:  втратою близької або просто референтної людини, відчуттям самотності у зв’язку з негативною позицією у міжособистісних стосунках в класному колективі, втратою мотивації навчання та смислу шкільного життя, почуттями провини, страху, сорому. Такі стреси дитина часто не спроможна подолати сама, на допомогу їй повинен прийти дорослий: вчитель, класний керівник, психолог. Від того наскільки вчасною і ефективною буде психологічна допомога залежить не тільки стан здоров’я, але и майбутнє людини.

    Для інноваційної, креативної особистості дуже важливою є адекватна  самооцінка.  Правильна самооцінка є визначальним фактором становлення позитивної Я-концепції особистості. Вона є основою розгортання певного сценарію життя людини.  Сценарій, що формується і закріплюється у дитячому віці, стимулює процеси саморозвитку та самореалізації особистості через мотивацію досягнення успіху та усвідомлення власної мети. Самооцінка формується та змінюється протягом всього шкільного віку. Особливо не стабільною, залежною від оточення  вона стає у підлітковому віці, коли дитина прагне пізнати себе, знайти своє місце у системі відносин, реалізувати власні можливості. Якщо самооцінка підлітка є низькою, виникає емоційна напруга, невдоволеність собою, що може привести до проявів компенсаторної поведінки, коли учневі здається, що всі проти нього, ніхто не розуміє його проблем та труднощів. Прагнучи захистити себе від однолітків, учні з низькою самооцінкою часто поповнюють лави неформальних груп з асоціальною спрямованістю, що може приводити до негативних проявів у поведінці, шкідливих звичок  та правопорушень.  В той же час підлітки з занадто високою самооцінкою, часто бувають конфліктними, відчувають проблеми у спілкуванні, мають завищений рівень домагань.

Саме тому дуже важливо у системі  виховної роботи створити умови для розвитку достатньо високої, але адекватної самооцінки. Для цього учень повинен краще пізнати себе, розкрити власні можливості, оволодіти навичками оцінювати свої досягнення і невдачі, порівнювати різні способи вирішення життєвих проблем. Для цього класний керівник може використати можливості самодіагностики (запропонувати учням використати психологічні тести, обміркувати їх результати та розробити програму саморозвитку), психологічні тренінги (для формування навичок взаємодії та розвитку рефлексії), різноманітні проекти (для стимулювання самостійної творчої діяльності відповідно до потреб та інтересів).

    Рівень можливостей особистості багато в чому залежить від її рефлективності. Стратегією розвитку цієї якості є включення учнів у процес самоаналізу. Рефлексія може відбуватися на рівні усвідомлення психічних процесів та засобів оптимізації пізнавальної діяльності, аналізу моральних  вчинків та соціальних ролей, що створює сприятливі умови для самоактулізації особистості. Сучасні технології навчально-виховного процесу у значній мірі побудовані на механізмах рефлексії, коли учні постійно розмірковують над питаннями: Що ми взнали сьогодні такого, чого не знали раніше? Чого ми навчилися такого, чого не вміли раніше? Що ми при цьому відчували? Що нас здивувало, порадувало на уроці? Які питанні ми задали б герою казки, автору, вченому, мандрівнику тощо?  

    Сучасні педагогічні технології позитивно впливають на розвиток спонтанності, тобто вміння швидко та адекватно реагувати в нестандартних ситуаціях, приймати миттєві ефективні рішення. Спонтанність  розвивається у діяльності, що вимагає творчого підходу, гнучких нестандартних рішень. Така діяльність може бути реалізована, як на уроці, так і в позакласній роботі, зокрема, в  виховних проектах, тренінгах, соціальних ініціативах.

    Сучасна людина має мислити позитивно. Позитивне мислення  може бути сформоване в процесі становлення основних складових позитивної Я-концепції особистості учня: когнітивної, емоційно-оціночної та поведінкової. Воно утверджує, насамперед, цінність людини, її гідність, вміння набувати досвід, навіть через помилкові дії, спрямованість на позитивне сприйняття реальності та її активне перетворення.

   Інноваційний потенціал особистості в значній мірі залежить від рівня її життєвої компетентності. Реалізація компетентнісного підходу є важливим напрямком оновлення діяльності закладів освіти. При цьому компетентність розглядається як загальна здатність, що ґрунтується не лише на знаннях, але і на досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Безперечно, формування компетентності особистості є цілеспрямованим процесом, що здійснюється вчителем. При цьому функції самого педагога суттєво змінюються: на перший план виходять уміння організувати самостійну пошукову діяльність учнів, їх взаємодію з метою розвитку як мотивації, так і соціальних навичок. Такі можливості створюють сучасні продуктивні технології навчання, побудовані на основі активних методів та інтерактивних технік організації навчально-виховного процесу, за умови реалізації індивідуального підходу та психологічного супроводу учнів.

   Таким чином, проблема формування та розвитку інноваційного потенціалу особистості є складною і багатофакторною, вона потребує системного дослідження з боку педагогів, психологів, фахівців у галузі управління.

 

Педагогічні умови розвитку художніх здібностей дітей засобами мистецтва в дошкільних закладах

У житті суспільства в процесі постійного розвитку духовної культури незмінну роль відіграє мистецтво .Унікальні особливості цього виду духовно-практичної діяльності базуються на тому, що людина завдяки мистецтву не тільки набуває знань про світ .але й засвоює емоційно-ціннісні відношення до себе і оточуючих .відкриває для себе дійсність як світ, сповнений особистісними цінностями. Це відкриття «людяності» світу кожна окрема особистість робить завдяки тому, що в художньо-творчій діяльності створені для сприйняття та інтерпретації твори мистецтва, вона збагачується суспільно - історичним досвідом, який переживає як власний. Людина залучається до загальнолюдських цінностей і вільно створює свій духовний світ за законами краси та гармонії .Таким чином .мистецтво розвиває в людині універсальну здатність до творчого удосконалення будь-якої діяльності. Тому головною метою естетичного виховання дітей ми вважаємо розвиток у них творчих здібностей та естетичного ставлення до навколишнього, основою якого є чуттєве сприйняття світу в різних його проявах, емоційне проникнення в стан явищ та предметів, співпереживання своєї причетності до нього.

Розбудова системи освіти в Україні передбачає оновлення її змісту, форм організації художньої діяльності дітей. Яскравою тенденцією цього процесу є зокрема зростання питомої ваги мистецтва у розвитку творчих здібностей і естетичного виховання юного покоління .Дисципліни гуманітарного циклу набули належного соціального та виховного процесу.

Виражена гуманізація освіти містить у собі широкі можливості вдосконалення процесу навчання, в тому числі - створення педагогічних умов розвитку здібностей у дітей. Не викликає сумніву той факт, що загальний процес цивілізації залежить від обдарованих людей .Обдарованість характеризується сукупністю індивідуальних рис, які допомагають людині досягти значних успіхів у певній діяльності. Основою для розквіту обдарованості є саме діяльність, в якій проявляються здібності .Розвиток особистості найбільш ефективний тоді, коли спостерігається гармонійне поєднання внутрішніх задатків, мотивів певної діяльності та зовнішнього середовища .Причинно-наслідкові стосунки між особистістю та навколишнім середовищем постійно впливають на формування людини Тому дуже важливо вірити в його здібності, створювати сприятливу атмосферу для їх розквіту. Завдання педагогічного колективу - створити належні умови розвитку творчих здібностей дошкільників, а саме —визначити обсяг предметів естетичного циклу в загальній системі дошкільної освіти, здійснювати варіативність змісту та форм організації художньої діяльності дітей, організувати підготовку кваліфікованих кадрів, забезпечити профілактику втомлюваності дітей засобами мистецтва.

Сучасне дошкільне виховання ґрунтується на засадах народної педагогіки й національної культури, сучасних досягнень науки і надбань світового педагогічного досвіду та родинного виховання. Педагогічний процес у сучасному днз перебудовується і набирає особистісно -орієнтованого художньо-творчого спрямування. Переорієнтація виховного процесу на особистість дитини зумовлює необхідність дотримання ПЕВНИХ ДИДАКТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ: гуманізації системи естетичного виховання, національної спрямованості виховання, наочності і доступності творів мистецтва, співробітництва і співтворчості вихователя і дитини, диференціації навчання, оптимізації навчально-виховного процесу, розвиваючого характеру естетичного виховання, поєднання різних форм організації навчання, методів і засобів відповідно до завдань і змісту, єдності навчання і формування самостійної художньо - творчої діяльності дітей в організації естетичного виховання, зокрема здійснення його на національному грунті .

ПРИНЦИП ГУМАНІЗАЦІЇ - пошук нових підходів до гуманізації освіти через відродження духовності, яка є першоосновою розвитку як суспільства , так і особистості .Основна сутність принципу гуманізації полягає в здійсненні інтерсоціального виховання , яке передбачає становлення особистості в дусі загальнолюдських цінностей, забезпечення культурного розвитку. Такий підхід базується на змісті, вільному від політичних позицій та настроїв . Специфіка мистецтва допомагає дошкільникам безпосередньо захоплюватися живими витоками світової культури; пісні, народних промислів, класичної музики, живопису, графіки, скульптури тощо. Саме твори мистецтва звеличують людину як творця, утворюють духовний ланцюжок між поколіннями. Безумовно, висока емоційність, яка характерна для дітей дошкільного віку, впливає на формування естетичного світогляду і передбачає широке використання засобів мистецтва в педагогічному процесі.

ПРИНЦИП НАЦІОНАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ виховання передбачає використання в єдності загальнолюдського і національного надбання в естетичному виховному процесі дошкільнят, оскільки майбутнє суспільства прямо залежить від духовності кожної людини, її ідейних і соціальних орієнтирів. Важливо, щоб з дошкільного дитинства виховували інтерес до національної культури, втіленої у народних традиціях, образотворчого мистецтва: живопис, графіка, скульптура; .різноманітних жанрів народного декоративно - прикладного мистецтва: кераміка .і художнє скло, декоративний розпис, килими , тканини , метал, шкіра, одяг, писанки; народного музичного фольклору: колискова пісня, заклички, гумористичні співаночки; народних обрядів та календарних звичаїв: весняні та літні хороводи, різдвяні вітання . щедрівки, колядки, великодні ігри з писанками. Це сприяє формуванню у малят естетичних смаків, громадянської, національної самосвідомості і національних почуттів - гордості за свій народ , любові до рідного краю.

ПРИНЦИП НАСТУПНОСТІ ПРОГРЕСИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ КУЛЬТУРИ передбачає історичний підхід до надбань конкретного народу та всього суспільства; зв’язок естетичної спадщини із культурою сьогодення .Найкращі зразки народного та авторського мистецтва допоможуть виховати у дітей почуття національної гідності, збудять власні творчі сили .Знайомлячи дітей з українським фольклором або народно-прикладним мистецтвом, ми залучаємо їх до народної мудрості, до витоків духовності взагалі, знайомимо дітей з класичною музикою, живописом, сучасною культурою. Добір творів мистецтва повинен відповідати дидактичним принципам таким як доступність, свідомість наочність, якісне засвоєння знань. В дошкільному віці немає потреби розкривати дітям сутність історичного підходу до подачі навчально - виховного матеріалу. Необхідно лише звертати їх увагу на приналежність мистецького твору до певного.

ПРИНЦИП НАОЧНОСТІ І ДОСТУПНОСТІ в естетичному вихованні передбачає використання у навчально-виховному процесі доступних дитячому сприйманню творів мистецтва: репродукцій картин художників, предметів народного декоративно-прикладного мистецтва, різноманітних ілюстрацій, демонстрування діафільмів, музичних творів.

Тому, розробляючи систему занять, спрямовану на розвиток дитячої творчості, слід турбуватись про те, щоб діти розуміли засоби виразності, які використав художник, народний митець, композитор, поет, і, працюючи над композицією, треба чітко уявляти, що саме вони будуть зображувати.

А щоб у дитини виникло бажання й самій творити, вона повинна розуміти, до яких виражальних засобів звертається художник, композитор, народний майстер для втілення свого творчого задуму.

Вводити дітей у світ народного мистецтва слід поступово, будуючи освітньо-виховну роботу так, щоб вони набували вміння сприймати творчість народних митців: розуміли практичне використання й естетичну вартість виробів, усвідомлювали оздоблювальне призначення орнаментів Естетичне виховання повинно мати розвиваючий характер, сприяти вихованню творчої особистості'. Потяг до мистецтва є у кожної дитини, але в залежності від вроджених нахилів, рівень розвитку художніх здібностей може бути різний, навіть у дітей одного віку.

Це залежить від виховання і від загального розвитку дитини. Розвиток творчості нерозривно зв'язаний з вихованням спостережливості, умінням бачити особливості оточуючих предметів і явищ, порівнювати їх, виділяти характерне, але і з тим, як дошкільник володіє засобами зображення. Засвоєння дітьми в процесі навчання різних варіантів зображення, технічних прийомів буде сприяти їх творчому розвитку. Але не слід розуміти, що творчості можна навчити. Творчий процес складний і визначається індивідуальними особливостями дитини. Розвиток творчості в естетичному вихованні досягається формуванням у малят умінь і навичок образотворчої та музично-пісенної діяльності, варіативним підходом вихователя до вибору прийомів і форм к організації.

Прагнучи спонукати дітей до творчості, педагоги повинні приділяти велику увагу використанню ігрових прийомів на заняттях. Вони досягають своєї мети лише в такому разі, якщо ігрові дїї будуть зрозумілі дітям, відповідатимуть їхнім віковим особливостям і викликатимуть інтерес до зображуваного.

Ігровими прийомами можуть бути: ігрові ситуації, які допоможуть розвинути у дітей пізнавально-творчу активність: пісні, загадки, вірші, казки, музичні твори, демонстрування епізодів тіньового, настільного, лялькового театрів зосереджують увагу, викликають позитивні емоції, інтерес до зображувального, піднесення естетичного задоволення, але не впливають на результат роботи: розповідь-малювання з елементами казки використовується на початку заняття, спрямоване на формування у дітей уявлень про послідовність виконання завдання і необхідних для цього технічних умінь: пошукові ситуації пробуджують у малят інтерес до самостійного розв’язання творчих завдань: уявні ситуації допомагають фантазувати.

СПІВРОБНИЦТВО, СПІВТВОРЧІСТЬ передбачає спільну організацію творчої діяльності вихователя і дитини. Це спонукає малюка перетворюватися в активного співучасника творчого процесу від планування композицій до одержання результату. Співтворчість вихователя і дитини сприяє засвоєнню дітьми образотворчі х і музичних умінь та навичок, становленню позитивних естетичних смаків. Доцільно створити таку педагогічну ситуацію, яка передбачала б спільні зображувальні дії, ставила дитину перед необхідністю діяти разом з вихователем для досягнення спільної мети. Щоб удвох виконати завдання з малювання . треба разом спланувати майбутню композицію . Цікавим і корисним є домальовування дитиною малюнка розпочатого вихователем або однолітком . а також домальовування вихователем його малюнка. Така співдія вихователя та дитини спонукає малят швидше опановувати досвід художньої діяльності.

ПРИНЦИП ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ передбачає розвиток нахилів, можливостей та здібностей дошкільнят. Диференціювання за здібностями триває протягом усього перебування в днз а за нахилами та інтересами коли вихователь обстежив, вивчив кожну особистість і зробив висновки про дітей. Комплектуючи творчі групи за нахилами та інтересами, треба враховувати не лише взаємну прихильність дітей, але й рівень умінь і знань з образотворчого мистецтва: знаходження дитиною засобів виразності для втілення художнього образу в малюнку, ліплення, музичному творі, сценічній дії, індивідуальність дитячої творчості, самостійність виконання поставленого творчого завдання.,

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ НАВЧАННЯ І ФОРМУВАННЯ САМОСТІЙНОЇ художньо-творчої діяльності дітей передбачає тісний взаємозв’язок між процесом навчання розвитком творчих здібностей у дітей тому, що творчість формується в процесі здобуття умінь навичок з образотворчого мистецтва, музики у взаємозв’язку з різними видами дитячої діяльності.

Для забезпечення самостійності у виконанні творчого завдання корисно пропонувати в одній роботі поєднувати різні матеріали: гуаш, пастель, акварель, фломастери і кольорові олівці або акварель і графітні олівці тощо.

 

Основні аспекти вирішення проблеми розвитку творчих здібностей у дітей дошкільного віку

Реформування системи освіти висуває розвиток творчої особистості дитини як одне з пріоритетних завдань. ”Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України…“ (Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом президента України від 17. 04 2002 р. №347 / 2002). Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності завдяки певним індивідуальним та типологічним рисам, залежить розвиток суспільства.

Дошкільна освіта — первинна складова у системі безперервної освіти в Україні, правову основу якої складають державні нормативно-правові документи: Закон України „Про освіту", Національна доктрина розвитку освіти, Закон України „Про дошкільну освіту", Положення про дошкільний навчальний заклад, Базовий компонент дошкільної освіти. Зазначені документи чітко визначають, що в умовах оновлення суспільства, відродження національної культури орієнтація на творчий розвиток особистості є світоглядною засадою сучасного виховання та освіти. Вони орієнтують на підвищення ролі завдань розвитку творчого потенціалу дитиня як засобу формування її духовного світу, національної свідомості, морально-етичних ідеалів. У своїй основі дошкільна освіта має забезпечити своєрідність, унікальність, неповторність, залишитися самоцінною освітньою ланкою з притаманними їй специфікою, цілями й завданнями.

Головна мета дошкільної освіти: формування базису ”особистісної культури дитини через відкриття її світу в його цілісності та різноманітності“ (Базовий компонент дошкільної освіти в Україні).

Психологи розглядають творчість як вищий рівень логічного мислення, є поштовхом до діяльності. Визначення поняття творчої особистості у філософській педагогічній та психологічній літературі приділяється багато уваги (В.І. Андрєєв, Д.Б. Богоявленська, Р.М. Грановська, А.З.Зак, Н.В. Кичук, Н.В. Кузьміна, С.О. Сисоєва та ін.).

Більшість авторів погоджується з тим, що творча особистість – це індивід, який володіє високим рівнем знань має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуальні психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою успішного компонування. Творчі здібності пов’язані із створенням нового, оригінального продукту

Орієнтованість Базового компонента на кожну особистість допомагає уникнути усередненості, рецептурності в освіті, дійти до кожної окремої дитини, розкрити всі її можливості та задатки. Важливо усвідомити головне: дитина не об'єкт, а суб'єкт активної співпраці з дорослим.

Творчо спрямованій активності дошкільника притаманні: активність у мисленні та діях, ініціативність, наявність певних нахилів, здібностей, інтересів, творчої уяви; небайдуже ставлення до навколишньої дійсності, здатність помічати, переживати, творити нове, сумніватися й шукати шляхи рішень, отримувати задоволення від результату й самого процесу творення; достатній рівень життєвої компетентності.

У дослідженнях проблеми розвитку дитячої творчості представники гуманістичної педагогіки доводять її очевидну суспільно-педагогічну цінність, яка полягає у формуванні унікальних креативних здібностей, що забезпечують дитині участь у найрізноманітніших видах діяльності. Творчість у дитинстві не самоціль, а засіб та умова всебічного гармонійного розвитку, виявлення свого розуміння навколишнього, свого ставлення до нього. Вона допомагає розкрити внутрішній світ, особливості сприймання, уявлень, інтересів, здібностей.

Доведено, що становлення творчої особистості, розвиток її творчих здібностей у дітей залежить від гармонійного поєднання природних задатків, вагомих для конкретної дитини мотивів діяльності та сприятливого розвивального середовища. Важливим чинником успіху є також виховання морально-вольових якостей, розвиток емоційної сфери та набуття дошкільниками певних знань, умінь і навичок, які необхідні для проявлення творчого потенціалу. Педагоги-дошкільники повинні пам’ятати, що саме знання, уміння й навички – основа розвитку творчої уяви, фантазії, втілення дитячої творчості.

У контексті особистісного виміру освіти, зокрема, дошкільної галузі, змінюється усталений стереотипний погляд на дитину лише як на об’єкт виховання, що потребує прямого керівництва, творчим процесом. Педагогічні працівники дошкільної освіти в умовах сьогодення розглядають дитину як суб’єкт творчого процесу і відповідно організовують діяльність малюка на основі гуманістичного підходу у навчально-виховному процесі:

- світ ”дітей“ і світ ”дорослих“ розглядається як дві рівноправні складові частини людства;

- дорослий не над дитиною, а поряд, разом з дитиною;

- пріоритет діалогу дитини з дорослим, в якому забезпечується повноцінна участь дитини, до думки дитини відносяться як до думки дорослого;

- спільна участь дорослих і дітей в організації життєдіяльності забезпечує можливість здійснення принципу співучасті, співтворчості;

- орієнтація на кожну дитину як на індивідуальність, забезпечує виховання особистості;

- пріоритет родинного виховання над суспільним забезпечує активність батьків у навчально-виховному процесі, спонукає батьків до глибокого розуміння своєї дитини, виявлення творчих здібностей та забезпечити умови для їх розвитку;

- єдність національного і загальнолюдського, що передбачає створення для дитини національної картини світу; формування національної психології, гідності засобами національної культури; забезпечення етнізації особистості – природне входження дитини в духовний світ, традиційне життя рідного народу, нації як елемента загальнолюдської культури;

- розвиваючий характер навчання, орієнтований на якісні зміни в цілісній системі особистості дитини;

- оптимізація навчально-виховного процесу, що передбачає досягнення кожної дитини найвищого рівня розвитку, творчих здібностей, знань, умінь і навичок, психічних орієнтацій, способів дальності, можливих у даному віці.

Неприпустиме жорстке управління творчою діяльністю малюків, яке ґрунтується на авторитарності дорослого, постійному нав’язуванні регламентованих зразків, шаблонів та власного бачення.

Дитина дошкільного віку у процесі діяльності активно діє і відкриває щось нове для себе, пізнає довкілля, водночас спостереження та аналіз творчих проявів дитини виявляються багатющим матеріалом для вивчення відчуття духовного стану, внутрішнього світу, адже її творчість - це своєрідний рентген дитячої душі, її внутрішнього світу, психічного та фізичного стану. Це могутній ефективний засіб вивчення дитячої природи, субкультури і чинник впливу на її розвиток та виховання.

Пріоритетними напрямками роботи щодо розвитку творчих здібностей дошкільників є: оновлення змісту навчально-виховного процесу, що полягає у створенні належних умов забезпечення розвивального середовища, своєчасному виявленні природних задатків, нахилів і здібностей дитини; інтеграції родинного та суспільного дошкільного виховання, формуванні готовності вихователя до інноваційної діяльності.

Отже, навчально-виховний процес у дошкільних навчальних закладах має будуватися на принципах інтеграції родинного і суспільного дошкільного виховання, на засадах національної культури та загальнолюдських цінностях, сучасних досягненнях психологічних і педагогічних культур, надбаннях світового досвіду.

Гарантією активного впливу на розвиток творчих здібностей у дітей вважається побудова освітнього пронесу з позиції особистісно-зорієнтованого підходу, створення умов для реалізації особистості дитини через задоволення базових потреб відповідно до соціокультурних норм, вибір змісту й освітніх технологій повинен здійснюватися з позиції урахування унікальності, індивідуальності кожної дитини.

Для забезпечення творчого розвитку дітей дошкільного віку педагог сам повинен бути підготовленим до цієї роботи, володіти новим педагогічним мисленням, будувати освітній процес відповідно до інтересів: виявити глибоку увагу, повагу, турботу, любов до кожної дитини, бачити в ній Індивідуальність, забезпечувати умови для виховання дитини як особистості.

Враховуючи вище сказане, слід зазначити що перед науковими та педагогами-практиками постало завдання: віднайти технологію своєчасного виявлення в кожного вихованця інтересів, природних задатків, нахилів, здібностей; створити найбільш сприятливі умови для їхнього розвитку; визначити конкретні сфери можливого розвитку творчого дитячого потенціалу. Реалізувати поставлені цілі в сучасній освіті можна при модернізації усталеного арсеналу форм, методів, прийомів та засобів розвивально-виховної роботи з дітьми, педагогами та батьками.

З метою вирішення зазначеної проблеми на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників дошкільної освіти області систематично проводиться курс лекцій, семінарських та практичних занять за такими напрямками:

- творчий підхід педагогів до організації навчально-виховного процесу у дошкільних навчальних закладах, підвищення кваліфікації та фахової майстерності їх з урахуванням сучасних тенденцій розвитку освіти, досягнень психолого-педагогічної практики щодо підготовки до життя творчих особистостей;

- сучасний підхід до організації та змісту дошкільної освіти, активізація навчально-виховного процесу у дошкільних навчальних закладах, спрямованого на саморозвиток та самовираження кожної дитини, на виявлення, розвиток їх творчих здібностей, формування життєвої компетентності малюків;

- організація психолого-педагогічної просвітницької роботи з батьками, пропаганда з родинно-сімейного виховання з розвитку творчих здібностей у дітей, уміння творчо працювати, знаходити оригінальні способи виходу з проблемних ситуацій.

Пошук технологій навчання та виховання дітей, які сприяли б творчому зростанню особистості, — одне з найголовніших завдань сучасної дошкільної педагогіки.

Г. Альтшуллєр, автор ТРВЗ (теорії розв’язання винахідницьких завдань) визначив концептуальні положення технології творчості:

- теорія – каталізатор творчого розв’язання проблеми;

- знання – інструмент, основа творчої інтуїції;

- творчими здібностями наділена кожна людина (винаходити можуть усі);

- творчості треба навчити усіх;

- творчості, як і будь-якої іншої діяльності можна вчитися.

Педагогічні працівники дошкільної галузі систематично використовують у своїй діяльності завдання за ТРВЗ, що сприяє оволодінню дітьми методами пошуку нового, розвитку системного та діалектичного мислення, розвитку творчої уяви, фантазії, зниженню психологічної інерції.

У сучасній дошкільній освіті позитивно зарекомендували себе такі методи і прийоми: розвивальні ігри й вправи, проблемні запитання, проблемно-пошукові ситуації, експериментальні дослідження, систематичні спостереження, логічні задачі тощо.

Неординарний, творчий підхід до виявлення творчих здібностей у дітей дошкільного віку та створення відповідних умов для їх розвитку – одне із пріоритетних завдань педагогічних працівників дошкільної галузі і є запорукою успіху у формуванні творчо спрямованої особистості дошкільника. Адже лише творча особистість здатна виховати іншу, так само творчо спрямовану особистість.

Виявлення та розвиток творчих здібностей у дітей дошкільного віку потребує розробки педагогічних технологій, метою яких є не накопичення знань та умінь, а постійне збагачення творчим досвідом і формування елементів самоорганізації кожної дитини. Досвід експериментальних навчальних закладів доводить, що творчості, творчому мисленню можна вчитися. Тільки в процесі самостійної діяльності в дитини можуть бути сформовані навички інтелектуального саморозвитку.

Створення атмосфери творчості, пошуку нового – одна з умов побудови навчально-виховного процесу в сучасних дошкільних навчальних закладах, що складається з таких складових:

- високий рівень сформованості елементарних пізнавальних процесів;

- високий рівень активного мислення;

- високий рівень організованості і цілеспрямованості пізнавальних процесів.

З огляду на це вихователь спрямовує розвиток дитини за напрямками:

а) дитина пізнає, сприймає та засвоює довкілля;

б) дитина впливає на довкілля;

в) дитина набуває здатності до орієнтації та саморегуляції; в неї формується особистісний підхід, до явищ, середовища, вчинків, а знання стають практично спрямовані.

Використовуючи механізм виявлення та розвитку творчих здібностей у дітей, вихователь повинен сам володіти моделлю продуктивного пізнання і впроваджувати її в своїй діяльності.

Вихователь повинен усвідомити:

- знання – знайомство з ідеєю, проблемою;

- сприйняття – зіставлення нового зі своїм досвідом, переробка інформації;

- засвоєння – зіставлення власного досвіду з досвідом довкілля, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, перегляд нагромадженого наявних засобів, методів, бажання вдосконалити те, що вже існує;

- вплив – вибір засобів, методів нової дії, реалізація, порівняння результатів особистісного впливу.

Важливим для вихователя є вміння повсякчас ставити дитину в такі умови, коли вона самостійно приймає рішення.

У центрі уваги повинна перебувати не середня дитина, а кожна дитина як особистість у своїй унікальності.

Алгоритм дій технологій підведення дитини до творчості:

- діяльність дитини не повинна регламентуватись, а її процес повинен бути організований так, щоб у ньому були елементи творчості;

- потрібно викликати інтереси, крізь які проходять усі зовнішні впливи, породжуючи внутрішні стимули, що є збудниками активності особистості.

Сучасний характер навчання дошкільників забезпечується значною мірою використанням розвивальних ігор в розумовій роботі та творчій активності.

За допомогою таких ігор розвиваються інтелектуальні якості:

- увага, пам’ять;

- вміння знаходити закономірності і систематизувати матеріал;

- здатність до комбінування;

- вміння знаходити помилки і недоліки;

- просторове уявлення;

- здатність передбачати наслідки власних дій тощо.

Проблема формування творчого потенціалу дитини є складною, багатоаспектною і разом з тим дуже важливою для сучасної психолого-педагогічної науки та практики освітньої галузі. Розумне поєднання, врахування різних аспектів цієї спільної проблеми дозволить досягти успіху в розвитку дитячої творчості, розвитку особистості в цілому.

Програма

обласного науково-методичного проекту

«Креативна  освіта для розвитку інноваційної особистості» 

 

Нові реалії життя в Україні, її поступове перетворення на демократичну, соціально орієнтовану країну обумовили глобальні зміни у філософії освіти, визначенні її мети, завдань, методів діяльності.

Сьогодні в області створюється нова школа, де учень повноцінно живе, проектує своє майбутнє, свій шлях, враховуючи власні можливості, ставлячи перед собою завдання самовдосконалення, самовиховання, самоосвіти. При цьому особливого значення набуває креативність особистості, її здатність до творчого нестандартного мислення, вміння ефективно вирішувати складні проблеми власної  життєдіяльності.

Такі якості можуть бути сформовані у процесі спеціально організованих педагогічних впливів в системі освіти, яка сама є креативною, прагне до творчого вирішення проблем через використання сучасних інноваційних технологій для досягнення визначеної мети.

Концепція сучасної креативної освіти відповідає  основним документам, що забезпечують діяльність освітньої галузі: Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини, Національна доктрина розвитку освіти України, Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», державні документи щодо реформування сучасної освіти.

   Науковою основою проекту є дослідження  творчого потенціалу особистості відомими вченими, такими як Г.Айзенк, А.Алейніков, М.Бердяєв, Д.Богоявленська, Л.Виготський, В.Лернер, А.Маслоу, О.Моляко, А.Полякова, Я.Пономарьов, В.Рибалко,  В.Семиченко,  С.Сисоєва,  Р.Штайнер,  Е.Фромм,   Б.Юсов та інші.

Креативність розглядається ними як основа, психологічний механізм, що зумовлює творчу активність людини для самоактуалізації та творчої самореалізації у різних видах життєдіяльності. Отже, креативність є характерною ознакою творчої особистості, спроможної реалізовувати свій творчий потенціал за власною ініціативою і з вибором відповідних засобів. Креативність розглядається дослідниками  і як передумова для будь-якої творчої діяльності, вмотивованої прагненням індивідуума  до   самоствердження.

   В системі освіти творчі можливості, закладені у кожній людині природою, мають бути розвинені та педагогічно скориговані, школа  повинна закласти підгрунття розвитку творчого потенціалу особистості та визначити сталий напрямок цього процесу.

Таким чином, креативна освіта відповідає такій організації навчання, виховання і розвитку творчої активності, у якій як педагог, так і учень має сприятливі умови для самореалізації,  прагне до  отримання творчого продукту інтелектуальної діяльності і самостійного створення нового.

У  запропонованому  проекті  креативна  освіта  визначається  як:

- освіта, спрямована на розвиток загальної креативності учасників педагогічного процесу;

 освіта  з гнучкою системою форм організації навчально-виховного процесу, відповідно до здібностей, нахилів, потреб учнів;

 освіта, зорієнтована на використання інноваційних педагогічних технологій, що забезпечують особистісне зростання та розвиток творчого потенціалу учнів.

Головна мета проекту розробка та апробація моделей  креативної регіональної освіти, визначення основних показників творчої компетентності особистості, запровадження інноваційних технологій розвитку творчого потенціалу учнів,  удосконалення системи психолого-педагогічного супроводу особистості  в системі креативної освіти.

Основні завдання проекту:

1.     Розробка теоретичних засад функціонування креативної регіональної освіти.

2.     Відбір пакету методик діагностики творчого потенціалу учнів.

3.     Створення «банку інформації» щодо обдарованих учнів регіону.

4.     Запровадження гнучкої системи організації навчального процесу, що відповідає сучасним  тенденціям розвитку освітньої галузі та науково обґрунтованим  моделям роботи з обдарованими учнями.

5.     Підготовка педагогів області до запровадження інноваційних технологій розвитку творчих здібностей учнів через удосконалення системи курсової підготовки  та  активізацію  методичної роботи  в  регіоні.

6.     Розробка рекомендацій, спрямованих на самоосвіту, створення можливостей для особистісного та професійного зростання педагогічних працівників   у процесі роботи над проектом.

Учасники проекту: кафедри, кабінети, лабораторії ДОІППО, методичні служби регіону, освітні заклади різних типів.

Рівні участі у проекті:

1.     Науково-теоретичний  - кафедри ДОІППО, наукові установи України, залучені  для консультацій та розробки  науково-методичних матеріалів.

2.     Науково-методичний   методичні служби всіх рівнів.

3.     Формалізований   навчальні заклади з розвитку творчої обдарованості.

4.     Експериментальний   навчальні заклади, що проводять науково-експериментальну роботу та апробацію нових навчальних матеріалів та технологій.

5.     Загальний  -  освітні заклади усіх типів та рівнів.

Основні пріоритети проекту

1.   Визначення показників, що характеризують творчий потенціал особистості.

2.    Розробка пакету діагностичних матеріалів для дослідження рівня розвитку творчого мислення учнів різних вікових груп,

3.   Моніторинг якості навчання та творчої компетентності  школярів.

4.   Запровадження гнучких моделей організації навчально-виховного процесу, відповідно до здібностей та нахилів учнів.

5.   Використання технологій продуктивного навчання з метою стимулювання креативності учнів.

6.   Впровадження інформаційних технологій, активізація самостійної роботи школярів.

7.   Формування позитивної мотивації навчання та вибору майбутньої професії.

8.   Допомога учням в оволодінні стратегією життєвого проектування та самореалізації особистості.

9.       Зміцнення фізичного, психічного та психологічного здоров’я молоді,  запровадження  здоров’єзберігаючих  технологій освітнього процесу.

10.    Підготовка педагогічних кадрів до використання інноваційних технологій та реалізації завдань креативної освіти.

 

Методи дослідження. Науковий аналіз психолого-педагогічної  літератури, спостереження, анкетування, опитування, тестування, аналіз педагогічного досвіду колективів навчальних закладів та окремих вчителів та вихователів ДНЗ.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці моделей креативної регіональної освіти та конкретного навчального закладу,  визначенні педагогічних стратегій їх розвитку, науковому обґрунтуванні шляхів реалізації проблеми, забезпеченні експертизи отриманих результатів.

Практична значимість роботи над проблемою пов’язана з можливістю залучення до дослідницької діяльності широкого кола педагогічних працівників та накопичення досвіду використання інноваційних технологій розвитку творчого потенціалу учнів.

Етапи роботи над проблемою.

Підготовчий. Конкретизація проблеми на рівні  регіонів та окремих педагогічних колективів, планування роботи творчих груп, створення «банку інформації», визначення основних показників для системного відстеження, діагностика рівня готовності педагогічних колективів до роботи над проблемою, організація роботи психолого-педагогічних семінарів з проблеми креативної освіти.

Організаційно-моделюючий. Наукове обґрунтування моделі креативного  освітнього закладу, розробка відповідних проектів на  рівні конкретних освітніх установ, координація діяльності методичних служб різних рівнів в забезпеченні умов для підвищення творчої активності педагогічних кадрів.

Креативний. Розробка та апробація системи діяльності навчального закладу, або вчителя,  вихователя, спрямованої на розвиток творчого потенціалу особистості, масове запровадження новітніх педагогічних технологій, накопичення досвіду управління інноваційними процесами в освітній діяльності.

Коригуючий. Аналіз та корекція накопиченого педагогічного досвіду, визначення його основних ідей для широкого запровадження, аналіз матеріалів попередніх зрізів діагностики рівня розвитку творчого потенціалу учнів та їх навчальних досягнень. Організація огляду-конкурсу «Заклад креативної освіти». Вивчення та експертна оцінка накопиченого педагогічного досвіду (при визначенні ефективності досвіду доцільно використовувати  науково обґрунтовані критерії: актуальність, оригінальність, новизна, стабільність, збалансованість і комплексність результатів, раціональність витрат часу, зусиль, засобів, відповідність реальним можливостям основної маси вчителів і матеріальної бази).

Підсумковий. Узагальнення перспективного педагогічного досвіду, підведення підсумків огляду-конкурсу «Заклад креативної освіти» підготовка матеріалів для публікації, науковий аналіз матеріалів моніторингу, підготовка підсумкових  наукових конференцій, обмін досвідом між регіонами області.

Очікувані позитивні результати.

На рівні регіональної системи освіти: активізація творчої активності педагогічних кадрів, підвищення рівня психолого-педагогічної культури та фахової майстерності педагогів, запровадження інноваційних навчально-виховних технологій, спрямованих на розвиток креативності учасників педагогічного процесу, зростання якості освіти та виховання, вдосконалення системи психолого-педагогічного супроводу розвитку особистості школярів, що забезпечує максимально сприятливі умови  для задоволення освітніх потреб, розвитку самосвідомості, самореалізації кожної дитини у творчому середовищі, збільшення кількості випускників, що обрали професію, яка в найбільшій мірі відповідає їхнім здібностям та потребам суспільства, конкретного регіону тощо.

На рівні особистості фахівця. Усвідомлення пріоритетів креативної освіти, комплексне впровадження інноваційних педагогічних технологій розвитку творчих здібностей учнів, зростання прагнення до самовдосконалення, самоосвіти та самореалізації, включення в систему науково-дослідної роботи, накопичення передового педагогічного досвіду, який може бути запровадженим у масову практику.

На рівні особистості учня   Активізація творчого потенціалу, залучення до творчої діяльності, зростання рівня творчої компетентності  учнів.

Науково-теоретичне забезпечення

1.     На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначення основних показників творчої особистості та можливостей її розвитку.

2.     Розробка тематики  психолого-педагогічного семінару з проблеми креативної освіти.

3.     Розробка спецкурсу для слухачів «Інноваційні технології креативної освіти».

4.     Підготовка рекомендацій щодо створення моделей  закладу креативної освіти.

Науково-методичне забезпечення

1.     Організація роботи проблемного психолого-педагогічного семінару «Креативна освіта ХХІ століття».

2.     Включення у план курсової підготовки  лекцій та спецкурсів  відповідної тематики.

3.     Розробка рекомендацій щодо організації роботи над проектом на кожному з етапів.

4.     Розробка критеріїв огляду-конкурсу «Заклад креативної освіти».

5.     Організація  огляду-конкурсу,  визначення переможців.

6.     Проведення науково-практичних конференцій, проблемних семінарів, педагогічних читань з проблем розвитку креативності учасників педагогічного процесу.

7.     Вивчення та узагальнення досвіду роботи над проектом. 

 

Діагностичне забезпечення

1.     Розробка  програми  комплексного моніторингу творчих здібностей школярів для створення банку інформації щодо обдарованих учнів регіону.

2.     Запровадження  загального  моніторингу науково-педагогічного проекту «Інноваційні технології креативної освіти», розробка програм розвиваючої та корекційної  роботи з учнями та дитячими колективами.

3.     Діагностика  розвитку творчого потенціалу учнів різних вікових груп  на основі визначених показників системного дослідження з використанням комплексу надійних валідних методик, що відповідають нормативним вимогам,  порівняння узагальнених даних  на кожному з етапів реалізації проекту.

4.     Щорічна діагностика динаміки розвитку  професійної компетентності педагогічних працівників і колективів в умовах  роботи над проектом.

Видавнича діяльність

1.     Висвітлення питань роботи над проектом в обласних  педагогічних виданнях  «Джерело», «Нива знань».

2.     Підготовка науково-методичних матеріалів:

 збірка  «Креативна освіта Дніпропетровщини»;

 статті з питань інноваційних технологій  креативної освіти;

- методичні рекомендації щодо розвитку креативності учнів а процесі викладання конкретних дисциплін.

 

Базовий компонент дошкільної освіти

 

 

 

 

 


1
2