Теоретичні основи методики народознавства.

2. Спільнота людей, що історично склалася та має соціальну цілісність та оригінальний стереотип поведінки.

Народознавство – наука про культуру, побут, звичаї якогось народу; етнографія.

Етнопедагогіка – наука, що вивчає виховання, освіту й навчання народів світу.

Етнографія – суспільна наука, що вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногерез, розселення і культурно-побутові взаємозв’язки.

Традиція – 1. Історично складений і переданий нащадкам досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, норми поведінки, смаки та ін.

2. Звичайна, усталена норма поведінки. 3. Ідейні засади та стилістичні особливості творчості письменника, художника тощо.

Культура – 1. Все, що створено людським суспільством і існує завдяки фізичній і розумовій праці людей, на відміну від явищ природи. Національна культура.2. Сукупність досягнень суспільства в науці, мистецтві, в організації державного і суспільного життя в кожну історичну епоху.

3. Ступінь досконалості, досягнутий в опануванні тієї чи іншої галузі знання або діяльності. Культура української мови.

Звичай – 1. Загальноприйнятий порядок, традиційно встановлені правила суспільної поведінки. 2. Манера поведінки, прийнятий спосіб дії.

Оберег – предмет, наділений магічною силою, що оберегав від злих сил, лиха та горя.

Символ – 1. Умовне позначення будь-якого предмета, поняття чи явища.

2. Художній образ, що умовно передає яку-небудь думку, ідею, переживання.

3. Умовне позначення якої-небудь величини, поняття, прийняте тою чи іншою наукою.

                 Завдання та зміст ознайомлення дітей з

                        начатками народознавства.

Програма – 1. Хронологічний план якої-небудь діяльності, роботи та ін.;

попередньо розроблена сукупність дій і заходів для здійснення чогось. Програма конференції. 2. Виклад основних завдань і мети діяльності в якійсь галузі, певної організації або політичного, державного, суспільного діяча. Програма роботи нового уряду.3. План роботи підприємства на той чи інший строк. Виробнича програма поточного року. 4. Затверджений керівними освітніми органами зміст навчального предмета або курсу, які вчитель або викладач має реалізувати на даному етапі навчання. Навчальні програми  з читання та письма для початкових шкіл. 5. Сукупність номерів, творів, що ввійдуть у склад концерту, вистави, радіо- або телепередачі щодо. Програма циркової вистави.

Завдання – 1. Наперед визначений обсяг дорученої кому-небудь роботи.

2. Поставлена перед ким-небудь мета, замисел.

Малі жанри українського фольклору у роботі

з дітьми дошкільного віку.

Фольклор – усна народна творчість.

Фольклористика – наука про фольклор; займається збиранням і дослідженням словесної і музичної народної творчості, вивчає закономірності ії розвитку, національні особливості, суспільне, виховне й естетичне значення, жанри, поетику, конкретні твори.

Забавлянка (утішка) – коротенька пісенька або віршик, покликані заспокоїти дитину, підтримувати радісний, бадьорий настрій.

Колисанка – пісня, яку співають, заколисуючи дитину.

Приповідка –  жартівливий, переважно віршований, вислів.

Прислів’я – короткі сталі афористичні вислови, в яких у художній формі виражено судження народу про життєві явища.

Приказка -  жанр народної творчості; влучний образний вислів, влучний

натяк на судження.

Загадка – 1. Стислий алегоричний опис подій, предметів, явищ, що їх треба впізнати, відгадати. 2. Що-небудь у природі, житті та діяльності людей, що не розв’язане, не розгадане, повністю не досліджене.

Закличка – жанр усної народної творчості; пов’язана з вірою людини в містичну силу слова.

Мирилка – жанр дитячого фольклору; використовується для примиріння дітей, що посварилися.

Мовчанка – жанр дитячого фольклору; використовується для створення тиші між дітьми.

Лічилка – жанр усної народної творчості, примовка, в основі якої прихована лічба.

Скоромовка – 1. Швидкий темп мови. 2. Жанр фольлору – жартівливий вислів, створений із слів, складних для швидкої вимови.

Потішка – жанр дитячого фольклору, основною функцією якого є утішити, розважити дитину, що плаче.  

Пестушка – один із жанрів дитячого фольклору – пісенька, примовка, якими забавляють дитину.

Щедрівка – величальна пісня новорічної обрядовості.

Колядки – давні за походженням обрядові величальні пісні, які церква приурочила до зимових різдвяних свят.

Дражнилка – жанр дитячого фольклору, коротка вірша , яку діти використовують, соромлячи інших дітей, викриваючи негативні людські риси та якості.  

Українська казка в дитячому садку.

Казка – народний або писемно-літературний епічний твір чарівно- фантастичного,

алегоричного або соціально-побутового характеру із своєрідною традиційною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних образів.

Оповідач – традиційна назва народного поета-імпровізатора, театрального виконавця епічних та ліричних творів; оповідачами називають скоморохів, кобзарів та ін.

Легенда – 1. Один із жанрів фольклору, народна оповідь про подію, в основі якої – фантастичний, незвичайний образ або уявлення, що сприймається як достовірне. Сюжет легенди базується на реальних або припустимих фактах.

2. Що-небудь вигадане, неправдиве.

Бувальщина – 1. У народній творчості – усне оповідання, в основі якого лежать незвичайні події, що трапились або із самим оповідачем, або почуті ним від очевидців. 2. Цікава й повчальна пригода чи епізод з життя письменника, митця або іншої відомої людини.

Билина – героїко-патріотична пісня, де йдеться про подвиги богатирів та про події часів Давньої Русі (переважно ХІ - ХVI ст.), які усно передавались із покоління в покоління; старини.

Небилиця – особливий тип жартівливих народних оповідань.

Україньські обрядові пісні та методика їх

використання в роботі з дітьми.

Пісня –1. Словесно-музичний твір, призначений для співу. 2. Поетічний ліричний твір, написаний у музично-поетичному стилі. 3. Частина великого віршованого твору, звичайно епічної поеми.

Календарно-обрядові пісні – пісні, пов’язані з трудовою діяльністю людей, сільськогосподарськими сезонами, календарними циклами  в природі, святами, під час яких у давнину задобрювали сили природи.

Жниварськи пісні – пісні, які співалися під час напружної роботи пізньої осені.

Петрівочні пісні – пісні, які співалися в розпал літа (назва походить від свята Петра й Павла 12 липня).

Русальські пісні – співаються впродовж тижня після Клечальної неділі (Русальної неділі, Трійці).

Купальські пісні – народні календарні обрядові пісні, що їх співають на свято Івана Купала.

Весільні пісні – цикли народної родинно-обрядової пісенної творчості, органічний складник весілля.

Господарсько-побутові пісні – пісні, які співалися під час виконання різної домаш-

ньої  роботи.

Коломийки – жанр українських народних пісень, поширений переважно в західних областях України; коротенькі пісеньки можуть бути приспівками до танцю або існувати незалежно від нього. 

Методика проведення українських національних

свят та обряди у дитячому садку.

Коляда – старовинний обряд славлення різдвяних свят піснями (колядками).

Гаївка – українська народна обрядова пісня; веснянка.

Жнива – 1. Косовиця; збирання хлібних злаків. 2. Доба збирання врожаю хлібних злаків. 3. Період напруженої роботи, час підбиття підсумків.

Обжинки – свято завершення збирання врожаю. Супроводжувалося відповідними діями і сплітанням вінка з колосків і польових квітів, піснями тощо.

Косовиця – 1. Косіння та збирання трави, збіжжя. 2. Час, коли косять та збирають траву.  

Великдень (Пасха) – найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа, яке визначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця.

Трійця – 1. У християнській релігії – триєдине божество, в якому поєднуються Бог-Отець, Бог-Син і Бог – Дух Святий. 2. У християн – релігійне свято на честь Трійці, яке святкують на 50-й день після Великодня.

Спаса – 19 серпня за новим стилем є свято Преображення Господнього, або Спаса.

В цей день у церкві святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки або жмут колосся пшениці. До Спаса, вважалось, яблук їсти не можна.

Спас Медовий – святкується 14 серпня; в цей день пасічники не збирають соти. На Медового Спаса в церквах освячували мед, потім ним пригощали дітей; готували пироги та пшеничну кашу з медом.

Різдво – християнське свято народження Христа, що відзначається православною церквою 25 грудня за старим або 7 січня за новим стилем.

Водохрещя – народний варіант хритиянського свята Богоявлення, зя яким у церкві ввечері 19 січня освячувалася вода і нею кропилися господарем уся сім’я, хата, подвір’я, криниця, с/г реманент, свійські тварини.

Проводи – звичай поминати померлих на могилах упродовж і після великоднього тижня.

Йордань – ополонка, що ії вирубують у кризі на ріці, озері для освячення води під час релігійного свята Водохреща.

Українські національні (народні) ігри

в дитячому садку.

Ігри-забавлянки – жанр дитячого фольклору, коротенькі пісеньки, які активізують дитину, сприяють ії мовленнєвому та фізичному розвитку і супроводжуються численними рухами, що виконуються одночасно з пісенькою.

Лада – у міфології східних, південних і колишніх балтійських слов’ян – богиня Сонця, злагоди, любові й достатку. Одне із давніх поганських божеств.

Подоляночка –

Куна – грошова одиниця Давньої Русі, яку називали давньоруськими срібними.

Цурка – дерев’яний, до 30 см завдовжки, загострений і відполірований кілок, що застосовувався при в’язанні снопів під час жнив.

Символи України.

Оберіг – предмет, наділений магічною силою, що оберегав від злих сил, лиха та горя; в Україні до національних оберегів належать вінок та рушник.

Берегіня – одна із слов’янських богінь, якій молилися наші пращури, благаючи вберегти від небезпеки їхнє родинне вогнище, їхній рід. До неї зверталися у найтяжчі години життєвих негараздів, бо вона здавна оберігала наш народ, його традиції, культуру.

Герб – відмітний символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, печатках, документах і т. ін.

Прапор – полотнище одного або кількох кольорів, можливо, з якимсь зображенням, яке є офіційним символом держави, організації тощо.

Гімн – текст у музичному супроводі, що прийнятий як символ державної або класової єдності.

Утирач – один з різновидів рушників.

Стирка – шматок тканини (звичайно тієї, що була у вжитку), яку використовують для витирання чого-небудь.

Плечовик –

Грайдик –

Росяночка –

Побут населення України.

Свищики – дитячі іграшки, за допомогою яких утворюють свист; виготовлені з глини у вигляді коників чи пташок.

Свистунці – дитячі іграшки, за допомогою яких утворюють свист, вирізають з деревини.

Кожух – довга, та вкрита сукном шуба з великим коміром, пошита звичайно з овечої шкури хутром до середини.

Букурійка – вузький шкіряний ремінь, який використовували для пидв’язування у чоловіків штанів, у жінок – спідниць.

Блискавки – скляне намисто (жіночі прикраси).

Гердан – прикраси з бісеру, якими жінки прикрашають шію.

Дзьобня – гуцульська вовняна торба.

Киокічки –

Ковтки – нанизані з різнобарвного бісеру грушоподібні сережки, а також сережки з підвисками або сталевих пластин.

Запаска – жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру (переважно вовняної), що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки.

Керсетка – український народний верхній нагрудний безрукавний жіночий одяг, поширений в центральних і східних областях України та південних областях Росії у ХІХ – ХХ ст. Те саме, що керсет.

Свитка – старовинний український розстібний довгополий верхній одяг з рукавами; чоловічу свитку шили переважно з коричневого сукна, жіночу – з білого й оздоблювали ії кольоровими шнурками, вишиванням тощо.

Порти – штани з полотна.

Гачі – найдавніші загальнословянські назви чоловічих штанів, що складалися  з двох окремих частин: нижньої, що обтягувала ноги, та верхньої, що кріпилася на талії за допомогою шворки.

Нагавці –

Крашаниця – фарбоване куряче яйце, іноді з орнаментом; ритуальний елемент Великодніх свят.

Холошні – зимові штани (переважно суконні).

Чоботи – рід взуття з досить високими халявами; сап’янці, чалапути, чобітки.

Клобук – високий, циліндричної форми  головний убір із покривалом, який носять православні ченці.

Черес – чоловічий шкіряний пояс для грошей та інших цінних речей; поширений у гірських районах Карпат. Череси були різних розмірів.

Моношка –

Постоли – селянське взуття з цілого шматка товстої, по можливості м’якої коров’ячої або свинячої сиром’ятної шкіри без пришивної підошви, яке носили з онучами.

Керея – плащоподібний одяг однотипного крою з грубого домотканого сукна, побутував на всій території України у ХІХ ст.

Чепрага – металева орнаментована пряжка для шкіряного пояса, була поширена у XVIII – XIX ст. як деталь гуцульського вбрання.

Намітка – старовинний український жіночий святковий головний убір з лляного, конопляного або шовкового полотнища, що ним заміжні жінки повівали голову.

Петак – чоловічий  і жіночий верхній хутряний одяг без рукавів гірського населення Західної України; його виготовляють з овчини хутром усередину.

Гражда – комплекс житлового будинку й господарських приміщень у гуцулів, що утворює замкнутий, здебільшого прямокутний дворик.

Тин – огорожа навколо хати, сплетена з лози, тонкого гілля, пліт.

Ганок – прибудова з площадкою і східцями, а подекуди з покрівлею біля входу в будинок.

Піч – споруда з цегли або каменю, призначена для опалення приміщення, випікання хліба, варіння страв, напоїв і т. ін.

Комин – 1. Передня (нижня) частина димоходу варистої печі. 2. Канал з вогнетривкого матеріалу для виходу диму з печі, груби в повітря; димоход.

3. Горішня частина димоходу над дахом будівлі; димар.

Стайня – спеціальне приміщення, будівля, де тримають коней; конюшня.

Брама – великі ворота переважно у давніх містах, фортецях, монастирях. Брами, якими замикали подві’я, були зроблені з суцільних, добре підібраних дощок, іноді з різбленням або з розписами.

Макітра – глиняний посуд, в якому м’яли і розтирали практично всі продукти за допомогою дерев’яного різьбленого чи точеного макогона.

Миска – посудина у вигляді широкої чашки, в якій звичайно подають страву до столу.

Підбілка –

Порошниця (порохівниця) – металева, дерев’яна посудинка або шкіряна торбинка для зберігання  й перенесення пороху.

Пердак –

Тобівка – поширена на Гуцульщині шкіряна, прикрашена тисненням та мідними бляшками торбина, яку вішали через плече.

Кресань (кресало) – залізне або сталеве знаряддя, за допомогою якого викрешували вогонь із кременю.

Басторка –

Очіпок – старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під нім волосся.

Гаманець (гаман) – шкіряна сумочка для грошей.

Мисник – полиця або шафа з полицями для посуду, іноді для продуктів; оздоблюється різьбленим художнім візерунком, декоративним розписом.

Горнятко – маленький горщик.

Коцюба – знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу.

Рогач – довгий дерев’яний держак з двома металевими заокругленими ріжками, якими беруть і ставлять у піч або виймають з неї горщики, чавуни і т. ін.

Рубель – вузька дерев’яна дошка з ручкою і поперечними зарубками для качання білизни; довга жердина, яку кладуть зверху на віз із сіном і притягують за кінці мотузкою, щоб утримати вантаж.

Цедрик –

Лантух – великий мішок з грубої тканини; міра, що дорівнює вмісто такого мішка.

Ночви (нецька) – довбана з цільного відрізка деревини прямокутної або човноподобної форми посудина зі звуженими кінцями – ручками; використовувалася для прання білизни, купання.

Борщ – рідка страва, що вариться з посічених буряків, капусти з додатком картоплі та різних приправ.

Крученики (завиванці) – смажена страва, переважно з овочів (рідше з крупів, грибів і т. ін.), туго обгорнених тонким шаром м’яса або риби.

Галушки – типова для української кухні страва, що являє собою щипані, рвані чи різані шматки тіста, зварені в окропі(киплячому молоці, овочевій або солоній юшці.

Деруни (драники) – українська страва, яка готувалася з тертої картоплі, яйця, сирої цибулини і борошна. Інколи додавали сир із сирим яйцем або січене м'ясо.

Родинні та сімейні відносини та традиції.

Сім’я – група близьких родичів (чоловік, дружина, батьки, діти та ін., що проживають разом).

Рід – форма спільності людей за первіснообщинного ладу, господарське і соціальне об’єднання кровних родичів; ряд поколінь, які походять від одного предка.

Родина – група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом.

Ім’я – символ або група символів, які використовуються для ідентифікації об’єктів, елементів, програм тощо.

Прізвище – родове найменування особи, яке індивідуалізує людину і з яким пов'язаний ряд правовідносин.

Зорини –

Іменини – 1. Річниця від дня народження кого-небудь. 2. У православних і католиків – особисте свято кого-небудь, що припадає на день, у який церква відзначає пам'ять однойменного святого.

Хрестини – комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім’ї, общини і християнського світу.

Рідний край.

Червона книга – книга, де знаходяться рідкі та знаходящійся під загрозою виникнення види тварин та рослин.

Заказник – територія або акваторія, в межах якої охороняється не весь природний комплекс, а його окремі об’єкти (тваринний і рослинний світ, фрагменти неживої природи тощо).

Заповідник – територія або архітектурна споруда, що перебуває під охороною держави.

Корисні копалини – природні мінеральні утворення (руда та ін.), що видобувають з надр землі.

Батьківщина – 1. Країна стосовно людей, які народилися в ній та є ії громадянами; вітчизна. 2. Рідний край, так звана мала батьківщина. 3. Місце зародження, походження, виникнення чогось. Америка – батьківщина картоплі та тютюну.

Краєзнавство – вивчення природи, населення, господарства, історії та культури рідного краю з пізнавальною, науковою, виховною і практичною метою.

Ремесла.

Лозоплетіння – кустарний промисел по виготовленню господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної дерев’яної сировини (лози, кори молодої липи , берези і т. ін.).

Писанкарство – традиція у слов’янських народів розмальовувати яйця на Великдень.

Килимарство – виготовлення килимів, гобеленів, килимових доріжок, покриттів ручним або машинним способом. Полягає у підборі сировини (вовни, бавовни тощо), виготовленні і фарбуванні пряжі, тканини та обробленні килимів і килимових виробів.

Ткацтво – виготовлення тканини, матерії на ткацькому верстаті.

Гончарство – обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду.

Землеробство – оброботок землі для вирощування сільскогосподарьских рослин; хліборобство, рільництво.

Бджільництво – розведення бджіл та добування меду.

Рибальство – займаються люди, яки ловлять рибу.

Мисливство – добування диких зверів і птахів з метою використання їх мяса, хутра і т. ін..

Скотарство – галузь тваринництва; розведення великої рогатої худоби для одержання молока, яловичини, шкір.

Вишивання – вид народно-декоративного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення  на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами.

Ремесло – дрібне виробництво готових виробів, основане на ручній техніці, без внутрівиробничого поділу праці.

Промисел – 1. Заняття, ремесло як джерело добування засобів для існування; дрібне ремісниче підприємство, 2. Промислове підприємство або система підприємств видобувного типу. Вугільний промисел. 3. Родовище, місце, де що-небудь добувають.

Мистецтво.

Художник – 1. Людина, що працює на ниві образотворчого мистецтва. 2. Той, хто взагалі створює твори мистецтва, творчо працює. 3. Те саме, що живописець, маляр.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, художнє відображення явищ реальної дійсності фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері, стіні тощо).

Скульптура – 1. Вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об”ємну або рельєфну форму і виконуються способом витискування, ліплення, різьблення та ін. з твердих або пластичних матеріалів. 2. Твір цього виду мистецтва (статуя, бюст та ін.).

Галерея – 1. Критий чи відкритий корідор, що з’єднує два або більше приміщень.

2. Спеціальне приміщення, художній музей, в якому розміщені для огляду твори мистецтва. 3. Довгий ряд, низка предметів, понять.

Виставка – 1. Сукупність продуктів виробництва, творів образотворчого мистецтва або інших предметів, виставлених для публичного огляду. 2. Місце, де виставлені ці предмети.

Творче мистецтво – 1. Творче витворення дійсності в художніх образах. 2. Окрема галузь творчої художньої діяльності. 3. Яка-небудь галузь практичної діяльності з притаманною їй системою прийомів і методів. Співоче мистецтво.