Наші традиції та свята. Патріотичне виховання дошкільнят

17.06.2016р. пройшло Свято Трійця. 

   Одне з головних християнських свят, яке у православ'ї входить до числа дванадцяти свят. В Україні Трійця є державним святом. Зелені свята – дуже давнє народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Це завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі Зелених свят тисячі років лежали культ рослинності і магія заклинання майбутнього урожаю. З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися ще й Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Пасхи і співпадала з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят.Свято пов’язане із старозавітним юдейським святом, так само, як і новозавітна Пасха пов’язана із Пасхою старозавітною. За легендою, у п’ятдесятий день після виходу народу ізраїльського із Єгипту, Бог на горі Синай дарував людям Закон. І так само в п’ятдесятий день після Воскресіння Христового сталося народження Церкви. Тому цей день, День Святої Трійці, День П’ятидесятниці, також називають і Днем народження Церкви. В цей день на апостолів та учнів Христових зійшов Дух Святий, той Дух, сходження якого обіцяв Христос ще перед Своїми стражданнями в Гефсиманському саду: «Краще для вас буде, коли Я піду до Отця і прийде Утішитель – Дух істини, якого пошлю від Отця». І ось, коли Господь вознісся на небеса, він послав Свого Святого Духа на учнів і апостолів. Власне, звідси пішла назва свята – День Святої Трійці. (День трьох проявів, ликів Всевишнього - у вигляді Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа).

Завітали Зелені свята і до нашого дошкільного навчального закладу.

17 червня з самого ранку територія закладу святково вбрана барвистими квітами та пахучими травами.  Незабутнє враження для всіх дітей залишило свято та ляльковий театр, які підготували та провели вихователі закладу.

Конкурс  «Краща народна лялька»

       Переможці були визначені за критерііями оцінки конкурсу, згідно разробленому Положенню про проведення в дошкільному закладі Конкурсу «Краща народна лялька».

 Автори кращих робіт будуть відзначені грамотами. Ляльки будуть експонуватися у  музеї закладу «Чарівний світ мистецтва». Про проведення Конкурсу та про учасників-переможців буде надруковано матеріал у міській газеті «Першотравенські новини».

Переможці конкурсу:

I місце – вихователі: гр. «Колобок» - Панченко О.І.,

гр. «Бджілка» - Будай Ю.С., батьки: гр. «Сонечко» - Черкасова І.А.

II місце – батьки: гр. «Сонечко» - Матухно Г.І., гр. «Колобок» - Бутко О.А.,

гр. «Теремок» - Козлова Н.В., гр., «Квіточка» - Мотигулліна Т.С.,

гр. «Квіточка» - Полякова І.А.

III місце – батьки: гр. "Сонечко" - Токар Г.В., гр. "Квіточка" - Межнова Т.В., гр. «Теремок» - Оберемок І.Є., гр. «Бджілка» - Прилепська Г.А., гр. «Веселка» - Бєлікова Я.М.                     

  Українська народна іграшка завжди була і буде невід'ємним атрибутом у житті і побуті українського народу. Зроблені з душею та любов'ю ляльки будуть дивувати своєю красою, надихати на нові творчі подвиги, пробуджувати інтерес і прагнення до нашого, рідного, народного мистецтва.

НАШІ ПАТРІОТИЧНІ КУТОЧКИ 

             Група «Квіточка»                                                      Група «Веселка»

             Група «Теремок»                                                    Група «Сонечко»

            Група «Колобок»                              Група «Бджілка»

Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише зберігати духовні скарби народу, а й примножувати їх. Саме ці проблеми і є визначальними у громадському вихованні дітей дошкільного віку.

 Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

2014 рік в Україні — Рік Тараса Шевченка

 (1814 - 1861)

 У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина - одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем , поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.

 Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Т.Г.Шевченко - (відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк),художник (живописець, гравер), громадський таполітичний діяч, фольклорист, етнограф.

Член Кирило-Мефодіївського братства. АкадемікІмператорської академії мистецтв (1860).

У Тараса було 2 брати і 4 сестри. Юний талант рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років. Дитинство Шевченка провів у селах Моринці та Кирилівка, які належали його поміщику, генерал-лейтенанту Василю Васильовичу Енгельгардту. Інтерес до малювання і поезії у Тараса Шевченка проявився з самого дитинства. У 8-річному віці хлопчик поступає на службу до місцевого вчителя-дяка Павла Рубана, де і навчається грамоті.На 16 році його життя він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

На початку 1831 року поміщик переїжджає в Санкт-Петербург, де триває навчання Тараса Шевченка вже у «мальовничих справ цехового майстра» В. Ширяєва. У Ширяєва Тарас міг змальовувати статуї в Літньому саду і відвідувати Ермітаж. Одного разу Шевченко, копіюючи на полотні чергову скульптуру, знайомиться зі своїм земляком Іваном Сошенком, який у свою чергу представив його К. Брюллову та В. Жуковському. Визнання обдарованості кріпосного Тараса Шевченка з боку видатних діячів російської культури відіграли вирішальну роль у справі викупу його з неволі.

У 1838 р. 22 квітня Жуковський і Брюллов викуповують у Енгельгардта Тараса Шевченка з кріпацтва за 2500 рублів, і в 24 роки він отримує свободу. Гроші на звільнення Тараса Григоровича були отримані від продажу на аукціоні портрета Жуковського, написаного Брюлловим. Тарас Шевченко залишився безмежно вдячний їм за звільнення.

У 1838 році відразу після викупу з кріпацтва Шевченко вступає до Академії мистецтв, де жадібно вивчає живопис, малюнок і творчість російських і українських письменників. Після закінчення в 1844 році Академії мистецтв письменник повертається в Україну, в Києві працює художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. У цей же період Тарас Григорович знайомиться з Костомаровим, формуються його політичні погляди. Він вступає в «Кирило-Мефодіївське» суспільство. За епіграму на імператрицю і революційний настрій віршів збірки «Три літа» в березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орської фортеці, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола І своїм указом заборонив Тарасу Шевченку писати і малювати, що для нього було досить гнітюче.

Як художник Тарас Шевченко в 1848 році був включений до складу експедиції з дослідження Аральського моря, де активно малював аквареллю пейзажі і портрети. У 1851 році художник був включений також у геологічну експедицію в горах Каратау. У вільний від роботи час, в період заслання, він писав повісті російською мовою і створював жанрові малюнки.

Завдяки клопотанням віце-президента Академії мистецтв графа В. П. Толстого та його дружини, в 1857 році Тарас Шевченкоповертається із заслання. Поет живе в Москві і Петербурзі. У 1859 році приїжджає в Україну, але перебуває під наглядом поліції, постійне проживання в Україну йому заборонене. Тому Шевченко повертається в столицю.

До цього часу здоров’я поета було підірване десятирічним засланням. Свій 47-й день народження письменник зустрічає тяжкохворим (водянка, проблеми з серцем, розлад печінки).

Тарас Григорович помер 10 березня 1861 року в Петербурзі. Його ховають спочатку на Смоленському кладовищі, але, згідно з «Заповітом», 10 травня того ж року його прах перезахований в Україні над Дніпром на Тарасовій горі (м. Канів).

Незважаючи на короткий життєвий шлях, Тарас Шевченко залишив великий відбиток у літературі і художньому мистецтві.Шевченко писав, в основному, в жанрі поеми («Гайдамаки», «Сон», «Катерина» та ін.), балади («Причинна»), повісті («Княгиня», «Музикант»). Загальновідомі збірки його віршів — «Кобзар» (рання творчість), «Три літа», «У казематі» (написані в ув’язненні). Тарас Шевченко — автор більше 1000 художніх робіт, в основному, це пейзажі, портрети, жанрові малюнки. Він досконало володів технікою написання картин олівцем, пером, аквареллю та олією. Шевченку було присвоєно ступінь академіка з гравірування. Випущений альбом картин Тараса Григоровича Шевченка «Живописна Україна».

Тарас Шевченко — геній планетарного масштабу. Його праці перекладені на більшість мов світу. У багатьох державах за межами України встановлено пам’ятники Шевченка. На честь поета названі парки, виші, бульвари, театри і вулиці.

Українські народні традиції

- це досвід, звичаї, обряди, свята, погляди, смаки, норми поведінки, що передаються з покоління в покоління. Це давно прийнятий людьми порядок, правило в громадському чи родинному житті.

Обряд чи ритуал - це форма поведінки людей в певній ситуації, склалася давно і підтримується новими поколіннями.

Існують різні види обрядів 

календарні звичаї та обряди :

колядування

щедрування

засівання

посипання

і сезонні звичаї :

навесні – свято першого жайворонка, свято тополі

влітку – зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки

восени – Покрова

взимку – Миколая, Різдвяні свята, Стрітення

обряди пов’язані з виробничою діяльністю :

мисливські

рибальські

землеробські

скотарські
обряди етапів життя людини :

·         поява на світ, родини, хрестини, пострижении;

·         посвячення в дівоцтво, юнацтво;

·         весільні обряди, «сухий закон»для молодих, відмова від спиртного протягом «медового місяця», народження здорових дітей;

·         приховування якнайдовше вагітності майбутньої матері, виконання всіх забаганок, всі умови для психічного здоров»я матері та дитини, уникання зустрічі з каліками, заборона дивитись на вогонь, на померлого, сердитися, недопустимість вживання гострих страв, спиртних напоїв, паління;

·         старість, смерть, похоронно-поминальні, перед закриттям домовини розв’язування всього на покійнику, обсипання зерном, прощання з хлібом і сіллю, цим передбачалося пом»якшення тужіння за померлим.

ВЕЛИКДЕНЬ

 Вели́кдень — одне з найдавніших свят. У народів, що прийняли християнство, Великдень нерідко ототожнюється з двома іншими святами -  та Пасхою.

Воскресіння - це день, у який християни святкують Воскресіння Ісуса Христа, що сталося на третій день по його смерті, причому день смерті вважається першим днем (свята ?). Є найважливішим християнським святом, котре виказує радість з приводу перемоги Божого Сина над Смертю та вічним Забуттям. У Воскресінні християни бачать підтвердження життя після смерті, що і є головним змістом святкування.

Це свято нерідко називають також Пасха, або Паска.

На теренах України святкувати Великдень як Вескресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття, з приходом християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замістивши місцеві звичаї і адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.

Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці і Воскресіння супроводжувалось великим - землетрусом ангел небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахощами, щоб покрити тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився ангел та сповістив про Воскресіння Господнє.

Дата святкування

Дату святкування Великодня врегулював Перший вселенський Собор у Нікеї 325року. До цього у різних помістних Церквах святкували Великдень у різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями (песах). 

 Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Александрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Наприкінці IV століття щорічні послання Александрійських єпископів замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Александрійським. В 436 пасхалія видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святимКирилом Александрійським.

Підготовка до свята

До Великодня віруючі готуються впродовж семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страстна Седмиця.

Особливе значення має Великий четвер — день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день ще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових Страждань.

У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його у труні. У цей скорботний день приписується нічого не їсти. У давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. Під час служби священики міняють буденний одяг на святковий.

У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Служба Божа), святяться паски, яйця та інші страви. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл - символ небесної радості і символ вечері Господньої.

Українські великодні звичаї

Наразі дослідникам досить важко розібрати які саме великодні обряди коли виникли і за яких обставин. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості».

У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX-XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одній, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, в роді того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».

Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає "Христос воскрес!", а всі присутні відповідають "Воістину воскрес!" Після служби процесія тричі обходить навколо церкви - хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасанок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком  і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».

Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.

Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з нею, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичинибуло записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад,пасіку, город, відповідно примовляючи.

Нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються». У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте»^[4]. Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості зі освяченого м'яса, освячену сіль, тощо. Виливають і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

Ресурси Інтернет

§  Ярослава Музиченко «Великдень» http://abetka.ukrlife.org/velykden7.htm

§  Пасхалія http://pascha.ukrchrist.org/

§  Що ж то за свято — Великдень? http://www.myworld.cv.ua/velikden.htm

§  Історія виникнення Пасхи http://pasxa-easter.narod.ru/histor.htm

Прощена неділя 

      Напередодні Великого посту перед усіма нами відкривається велика можливість покаяння. Прощена неділя дає нам можливість простити один одному наші взаємні провини, і вже тоді ми зможемо сподіватися на прощення від Сина Людського, Який має владу на землі відпускати гріхи. На Прощену неділю прощення просять, милосердні справи творять. Цього дня треба обов`язково пробачати, а якщо образа була  велика, кажіть: «Бог пробачить!» Цього дня людям слід пригадати всі образи  спричинені близьким, і вибачитися за них   від щирого серця, попросити пробачення за всі скоєні образи, аби очиститись перед Великим постом від усякої скверни. Прощення між рідними і знайомими відбувається увечері, люди говорять один одному: "Пробач мене, якщо я в чому перед тобою винен". За традицією  просять вибачення і у покійних.  Не можна на прощену неділю вживати горілки. У церквах на Літургії звучить Нагірна проповідь, а на вечірній службі всі люди, які прийшли в церкву, від усієї душі просять прощення в знайомих і незнайомих, у священика, у Бога… Стають на коліна і священики, просячи прощення в народу. Дуже зворушливе, світле свято…

В наш   час  можна надіслати смс-ку з текстом "Пробачте мені!" "Пробачте!", можна слати "усмішки" зі знаком запитання.

Але не забувайте, що в основі кожного "пробач" має лежати щире каяття. 
З початком нового тижня наступав Великий піст.

    

 День Святого Миколая!  

 

  Ви вже знаєте, що в кожному році вшановують    двох Миколаїв - весняного, що припадає на

 на 22 травня, і зимового. Останнє свято припадає на  19 грудня.

  Віддавна вважалося, що зимовий Миколай є   добрим другом і захисником дітвори.

       Особливого врочисто його святкують у західних областях України. Він виконує своєрідну роль Діда Мороза. Ввечері в кожній оселі діти з нетерпінням чекають, коли завітає в гості цей сивочолий дідусь. Він неодмінно має принести саме ті подарунки, які до вподоби кожному, - цукерки, іграшки, цікаві книги.

   Святий Миколай знає все про дітей. Він протягом року стежить за  їхніми

  вчинками. Якщо хлопчик або дівчинка гарно вчиться, слухається батьків, не

  ображає менших, чемний зі старшими, то Миколай дарує йому найкращі

  подарунки. Коли ж дитина неслухняна, розбишакувата, то такому він дарує різку - "щоб знав, як поводитися".

   Трапляються випадки, коли Святий Миколай не встигає перевірити родину

ввечері, тоді він обов’язково завітає вночі. Коли всі заснуть,  непомітно зайде до хати й прилаштує під подушечкою бажаний  подарунок.

   На святого Миколая в багатьох школах та садочках розігрують веселі вистави.

   Головними дійовими особами є добрий захисник дітвори і верткий чортик. Він, як правило, намагається переконати дідуся в тому, що всі діти неслухняні, а отже, їх не варто нічим обдаровувати. Але Миколай все-таки вибачає провини. Він дає можливість дитині виправитися й навчає, як це зробити.

    Ось чому дітвора з таким нетерпінням щороку чекає доброго Миколая. Адже Святий Миколай на боці менших, скривджених, беззахисних. Він не тільки ощедрює гостинцями, допомагає в біді, але й навчає, як бути добрим, чемним і розумним. Якщо ви наділені цими рисами, то можете сподіватися на те, що й до вас завітає Святий Миколай.